Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року: ідеологія та практика правозастосування - Колектив авторів

26. Михайлов В.А. Процессуальный порядок прекращения уголовных дел на стадии предварительного расследования: учеб. пособие. Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1970. 139 с.

27. Благодир С.М. Закриття кримінальної справи в досудовому слідстві: навч. посіб. Тернопіль: ТАНГ «Екон. думка», 2001. 112 с.

28. Искандеров Р.Г. Прекращение уголовного дела на предварительном следствии: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юр. наук: спец. Баку, 1975. 26 с.

29. Крет Г.Р. Теоретичні, правові та прикладні аспекти закриття кримінальних справ у суді: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.09 — кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / В. о. Одес. нац. юр. акад. О., 2010. 20 с.

30. Гринюк В.О. Припинення функції обвинувачення закриттям кримінального провадження під час досудового розслідування / Оперативно-розшукова діяльність та кримінальний процес: теор.-практикол. дискурс щодо їх співвідношення в умовах реформування органів внутрішніх справ України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 22-23 квіт. 2015 р. О.: ОДУВС, 2015. С. 121-122.

31. Шилова Д.В. Захист прав та законних інтересів учасників кримінального провадження при його закритті на стадії досудового розслідування: автореф. дис. на здобуття наук.ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.09 — Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність. Х., 2014. 21 с.

Пономаренко Д.В.,

адвокат, партнер АО «Barristers»

Набуття статусу підозрюваного в кримінальному процесі має центральне значення, оскільки фактично з нього і розпочинається одна із активніших фаз захисту. Незважаючи на те, що питання повідомлення про підозру досліджувалися у наукових працях Ю. П. Аленіна, П. П. Андрушка, С. С. Аскерова, Г. Л. Боряк, О. З. Гладуна, І. В. Гловюк, В. О. Гринюка, Л. М. Гуртієвої, О. М. Дроздова, О. В. Капліної, Л. М. Лобойка, Т. О. Лоскутова, О. О. Лук'янець, О. С. Старенького, Ю. М. Сухова, О. В. Фараон, А. В. Шевчишена та ін., досі в науці та на практиці не вирішеними є ряд питань, пов'язаних із дотриманням належної правової процедури повідомлення про підозру. Це стосується, зокрема, правової природи повідомлення про підозру; наслідків недотримання вимог щодо форми та змісту письмового повідомлення про підозру; спеціального порядку повідомлення про підозру окремим категоріям осіб; особливостей повідомлення про підозру адвокатів; наслідків неправомірного повідомлення про підозру. Крім того, практично недослідженими залишаються питання тактики захисту з моменту повідомлення про підозру, в тому числі і у випадку неправомірного повідомлення про підозру, методика дій захисника щодо заперечення правомірності повідомлення про підозру. Саме тому дослідження питань тактики захисту в контексті повідомлення про підозру є актуальним, має теоретичне та практичне значення.

Набуття статусу підозрюваного. Особа набуває статус підозрюваного, з моменту її повідомлення про підозру, затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення в спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 42 КПК України — далі КПК).

Для початку необхідно чітко визначитись чим є повідомлення про підозру, процесуальним рішенням, або процесуальною дією. У літературі висловлені різні точки зору з цього питання [1, с. 161; 2, с. 240-241; 3, с. 196]. КПК не містить чіткого визначання поняття «повідомлення про підозру», однак ст. 110 КПК, чітко визначає, що є процесуальним рішенням, до яких повідомлення про підозру не входить. Разом із тим ч. 1 ст. 278 КПК вказує на те, що повідомлення про підозру, в разі неможливості його вручення в день його складання вручається в спосіб, передбачений цим Кодексом для кручення повідомлень. Так, виходячи з ч. 1 ст. 111 КПК, повідомлення в кримінальному провадженні є процесуальною дією. Таким чином, повідомлення про підозру є процесуальною дією, яка спроваджується складанням письмового повідомлення про підозру і до якого законодавець встановив певні вимоги. КПК встановлює конкретний зміст письмового повідомлення про підозру, тобто, із чого повинно складатися таке повідомлення та коло осіб, які мають право складати таке повідомлення.

Так, повідомлення про підозру має містити такі відомості:

1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;

2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;

3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;

4) зміст підозри;

5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих, на момент повідомлення про підозру;

7) права підозрюваного;

8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (абз. 2 ч. 1 ст. 277 КПК).

Вказано норма Закону є імперативною, однак, на жаль, КПК не містить положень про правові наслідки відсутності хоча б одного із вищезазначених ознак.

Вище ми прийшли до однозначного висновку, що повідомлення про підозру не є процесуальним рішенням, а є процесуальною дією. Однак, які процесуальні наслідки, відсутності хоча б одного із елементів визначених в ст. 277 КПК України, для такої процесуальної дії, як письмове повідомлення про підозру? На наш погляд, враховуючи те, що ст. 277 КПК встановлює чіткий зміст письмового повідомлення про підозру і вказує на його імперативність, а відтак відсутність хоча б одного із елементів, визначених в цій статті, у письмовому повідомлені про підозру, таке повідомлення не повинно вважатись повідомленням про підозру в розумінні КПК, а тому не повинно створювати будь-яких процесуальних наслідків, для особи, якій воно повідомлялось. На практиці зазначене питання ще однозначно не вирішено, однак, на наш погляд така