Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін

В'язнів до інвалідних таборів спрямовують у вийняткових випадках: коли він став інвалідом підчас перебування в концтаборах або вже був інвалідом під час арешту. Тому, що всі совєтські концтабори розприділяються також і на групи за своїм режимом, тобто, легший режим, суворий і спеціяльний режим, то кожна група таких концтаборів має власні табори для інвалідів. Так, напр., на р. Адак, доплив р. Абзь (система таборів Воркути) існував до 1940 р. концтабір «Адак» для інвалідів з суворим режимом. В тому таборі відбували термін ув'язнення лише ті інваліди, які були політично засуджені за північне коло. В'язні в «Адак» мешкали у вогких землянках, серед багновищ і лісів. Там перебували в'язні-інваліди, засуджені терміном від 3 до 10 років. Засуджених інвалідів на термін більше ніж 10 років перетримували в іншому концтаборі. За своїм каліцтвом інваліди були різні: безрукі, безногі, паралітики, сліпі, важко хворі на серце, туберкульозники та інші. Всі вони мусіли працювати і виконувати таборову норму праці. Праця полягала в будуванні нових бараків, копанні ровів, заготівлі моху, плетенні лаптів, виготовленні ґудзиків, ложок, мисок, збиранні в лісі грибів та ягід. Внутрішньогосподарську обслугу табору також виконували в'язні-інваліди. Частину інвалідів спрямовували до праці на вапнярню, — виробляти і вантажити вапно. Інвалід, що працював і виробляв норму, одержував 800 гр. хліба на день, інші ж, цілком непрацездібні, одержували 500 гр.

Мірилом виконання чи невиконання норми в концтаборах був у першу чергу хліб і його кількість приділу. Інваліди, що цілком не надавалися до праці, перебували в землянках і поволі помирали, дотерміново з концтаборів їх не звільняли, навіть і в таких випадках, коли було вже виразно помітно, що він скоро помре.

Для чоловіків і жінок існували окремі концтабори хоч, як уже попередньо згадувалось, що ті приписи таборовими управліннями не завжди виконувались Одначе, табори в СССР розподіляються за статевою ознакою. З дорослими перебували разом і засуджені підлітки, т. зв. «малолєтка».

Режимово всі табори можна розприділити на три категорії: звичайний режим, суворий та спецрежим, до якого зараховуються і табори-ізолятори. До таборів із звичайним режимом спрямовують ув'язнених, що засуджені за малозначними пунктами 58 ст., в більшості пункт 10 або 11, коли слідчий мав лише підозріння, ще арештант належав до «контрреволюційної» організації, але доказів на те не було. До концтаборів з суворим режимом спрямовували в'язнів, обвинувачених за більш важливі пункти 58 статті: шпигунство, диверсія, саботаж, тероризм, шкідництво, але прямих доказів під час слідства не знайдено, а до концтаборів з спецрежимом та концтаборів-ізоляторів засилали особливо великих «злочинців», згідно з ст. 58.

Кожна група совєтських концтаборів має власну окрему назву: Воркута, Ухто-Печорлаг, Карлаг, Свердлаг, БАМ, ББК, Озерлаг, Тайшет, Потьма, Інта, Абезь, Вязьмлаг, Куйбишевлаг, Сазлаг, Дальлаг і т. д. Назву таборам привласнюють або від назви міст, біля яких вони близько розташовані, або від місцевости, де збудовані концтабори. Всі табори займаються виробничою діяльністю для совєтської держави, навіть табори в'язнів-інвалідів. Виробнича діяльність в'язнів досить різноманітна — від видобування вугілля, нафти, радія, металу до плетення лаптів, заготівлі моху та сушення грибів і ягід. Існують як виробничо-промислові, так і сільсько-господарські табори (радгоспи). Кількість ув'язнених в кожному таборі різна. Всі табори безпосередньо підлягають МВД СССР. Частину таборів до 1940 р. називали трестами або будівництвами, що дуже маскувало їх перед пересічним населенням СССР.

Напр., Ухто-Печорські концтабори мали назву «Ухто-Печорський трест»; концтабір для видобування асфальту називавсь — «Асфальтитові копальні»; концтабір для видобування вугілля на Усть-Щугорі називався «Усть-Щугорське вугілля»; «Сєвжєлдорлаг», який будував залізницю Котлас-Воркута, називався «Севжєлдорстрой» і т. д. На продукції, виробленій в таборі (напр., на бочкотарі, що призначена для транспортування з табору Асфальтиту), писалася назва не концтабору, а тресту («Асфальтитові копальні»).

Згідно з декретом ЦИК, оголошеного в газеті «Извєстія» ч. 81 від 15.4.1919 року, в СССР Чрезвичайною Комісію (Чека) негайно було започатковано організацію таборів примусової праці, на чолі яких поставлено начальників, що їх призначав і затверджував Відділ Примусових Праць НКВД. Декретом ЦИК від 17.5.1919 року коменданти організованих концтаборів вже були підпорядковані Чека.

Тим самим декретом у таборах впроваджувалась посада завідувача примусовими працями, на яку призначувано особу з Чека, а варту таборів повнила т. зв. караульна команда. До липня 1934 року найвищою керівною центральною установою концтаборів СССР було Головне Управління Примусовими Працями разом з ГУМЗ-ом, підпорядковане ҐПУ. В липні 1934 року ҐПУ вімкнено до складу НКВД, яке перебрало також від Народнього Комісаріяту Юстиції і всі поправно-трудові колонії, а для керування концтаборами і колоніями зорганізовано ГУЛАГ (Головне Управління Таборами СССР). З того часу всі советські концтабори, колонії, місця примусового поселення, заслання та вислання підпорядковані ГУЛАГ-ові, яке безпосередньо підлягає МВД СССР. Советські союзні республіки власних ГУЛАГ-ів не мають; усі концтабори підпорядковані Москві. Начальником ГУЛАГ-у є один з заступників міністра внутрішніх справ СССР.

Організаційна схема ГУЛАГ-у та його відділів і управлінь цілком засекречена. Вона ніде не оголошена, але В. Артемвєв у своїй книжці «Режим і охорона поправно-трудових таборів МВД» (Мюнхен, 1956 р., стор. 25) подає таку структуру ГУЛАГ-у:

Політичний відділ (Політвідділ). Відділ кадрів (ВК). Оперативно-чекістський відділ (III відділ МВД). Відділ охорони і режиму (ВОХР). Відділ обліку і розприділення (УРО). Адміністративно-господарський відділ (АХО). Культурно-виховний відділ (КВО). Відділ постачання. Інспекція. Прокуратура ГУЛАГ-у. Таборові суди ГУЛАГ-у. Санітарний відділ (САНО). Ветеринарний відділ. Головна бухгальтерія. Пляново-економічний відділ. Фінансовий відділ (ФІНО). Транспортний відділ. Технічний відділ. Лісовий відділ. Сільсько-господарський відділ. Гірничо промисловий відділ. Будівельний відділ («Стройотдел»). Відділ промислових підприємств.

Артемвєв подає про себе, що він декілька років працював у системі МВД, а тому немов би знає побудову структури ГУЛАГ-у. Хоч Артемвєв написав книжку досить тенденційно, ставлячи головними винуватцями застосування примусової праці в СССР лише кремлівських верховодів, не розкриваючи історичного коріння совєтських концтаборів, що лежить у російському імперіялізмові, — все ж з описаною ним структурою ГУЛАГ-у можна погодитись.

При МВД існує кілька головних управлінь: а) Головне Управління Поправно-Трудовими Таборами; б) Головне Управління Місць Заточення (ГУМЗ); в) Головне Управління Таборами військових та інтернованих (ГУВІ) — організоване під час другої світової війни; г) Головне Управління будування залізниць (ГУЖДорс); ґ)