Концентраційні табори в Совєтському Союзі - Андрій Микулін

На місцях спецпоселення засланці повинні проживати постійно з обмеженими «громадянськими» правами (яких в СССР для звичайної людности взагалі нема). Людям, призначеним на спецпоселення, не оголошували, за яку провину їх запроторюють з рідних земель. Всі вони зараховані до категорії політично неблагонадійних. Виселення виконують різними методами. В більшості вивозять цілу родину, але досить часто застосовують і методу руйнування родини, тобто голову родини засилають в одне, а родину в друге місце. На спецпоселення вивозили також і дітей, бо вони теж вважалися «політично-неблагонадійними». В СССР, як відомо, згідно з законами, арештують за політичні «злочини» й дітей від 10–12 років. Їх засилають до концтаборів на 3–5 років ув'язнення нарівні з дорослими.

Для спецпоселення визначають окремий район мешкання, до якого привозять запроторенців цілими залізничними товаровими ешельонами і там вони мусять жити напостійно та працювати на державних підприємствах або в радгоспах з обмеженою заробітною платнею. Далі, ніж за певно визначені кордони, від місця свого замешкання та праці, запроторенці не мають права віддалюватися. Вони весь час перебувають під спеціяльною контролею та вартою. Ніяких особистих документів, крім довідки з штампом МВД — «спецпоселенці» — з місця праці, вони не мають. За втечу з місця поселення спецпоселенця засуджують на 10 років ув'язнення.

Під час другої світової війни на спецпоселення заслано все населення зліквідованих Калмицької, Кримської, Карачай-Балкарської та Чечено-Інгушської АССР, а також німців Поволжжя. На місцях спецпоселення засланці живуть у дерев'яних бараках або збірних будинках, що їх масово виготовляла, згідно з торговельно-економічними договорами з СССР, Фінляндія. Вона фактично виготовляла 95 % усіх збірних дерев'яних будинків і бараків загальної продукції СССР. На спецпоселення засилали також і тих в'язнів, що закінчили свій термін перебування в концтаборах. Як правило, таких в'язнів спрямовують на трудпоселення або залишають при концтаборах на «вільне» поселення для праці за вільним наймом. В більшості в'язням, після терміну ув'язнення, згідно з вироком, забороняли постійно мешкати на тому місці свого проживання, де вони жили до арешту. Забороняли їм також жити в центральних і великих індустрійних містах або ближче, ніж 100 км. до центрального міста. Це можна було завжди перевірити, бо звільнені з концтаборів в'язні мали в своїх особистих документах-паспортах примітку: «паспорт виданий згідно з II пунктом ухвали СНК СССР про паспортизацію». «Пункт II» вказував, що господар паспорту перебував у концтаборах.

По війні депортація до місць спецпоселення набула надзвичайно жахливих розмірів, особливо з України, Білорусі, Латвії, Литви, Естонїї та Кавказу), тобто, з тих земель, які перебували під німецькою окупацією. Населення названих земель було обвинувачене в зраді, співпраці з німецькими військами, контрреволюції, «буржуазному» націоналізмові, «сепаратизмові» і т. п. Тепер в СССР спецпоселенці заселюють значні терени віддалених районів, де розбудовують промисловість і сільське господарство, підприємства мілітарного значення або працюють уже на діючих.

Всі місця спец- та трудпоселення, як взагалі всі місця ув'язнення в СССР, засекречені.

Поправно-трудові колонії призначені для засуджених на малі терміни ув'язнення, приблизно терміном до 2 років. Такі колонії існують на просторах цілого СССР. До колоній у більшості ув'язнюють заарештованих і засуджених поліційними (міліційними) «трійками» або т. зв. народнім судом. Напр., якщо дружина робітника продавала на базарі два-три рази власні речі, її арештувала міліція і засуджувала до поправно-трудової колонії за «систематичну» спекуляцію. Народні суди також засуджували до ув'язнення в поправно-трудових колоніях совєтських службовців за дрібні кримінальні злочини, напр., за розтрату невеликої суми грошей у крамницях, що сталося через неувагу до своїх обов'язків; за дрібні порушення в родинному житті, які в західньому світі взагалі не належать до компетенції суду; за дрібні порушення вуличного порядку або навмисне псуття на виробництві інструменту, приладдя і т. д. Окремо існують поправно-трудові колонії для малолітніх дітей від 12 до 16 років. Дітей засуджують до колоній за поповнення якогось кримінального злочину, який передбачає для дорослих кару до 10 років ув'язнення. До таких колоній засилають також і «трудноісправіміх» (важкопоправних) дітей і безпритульних, яких в СССР не бракує. За правилом, існуючим в СССР, до ув'язнення засуджують і батьків тих дітей, які поповнили злочин, зокрема політичний. Батьків обвинувачують, що вони або навчали дітей політичного злочину, або не приділяли уваги вихованню. Дітей, що поповнили політичний злочин, засуджують до концтаборів тільки у віддалені райони. Напр., учень у клясі на власному зошиті, з образом партійного вождя, підмалював вуса або намалював окуляри, то це вже розцінювалось як нахил до тероризму супроти вождя. Викладач школи про такий випадок зобов'язаний повідомити місцеве МВД. Учня арештували й обвинувачували за ст. 58 пункт 8 Кримінального Кодексу СССР, разом з ним арештували батька, якого обвинувачували, що він виховував сина в нахилі до тероризму проти совєтських керівників. Був, напр., такий випадок. Мати з малим сином купувала в крамниці з забавками дитячу повітряну рушницю. Син, бавлячися, вистрілив з рушниці і куля влучила в портрет Сталіна. На донос продавця мати і малолітній син були арештовані і засуджені до концтаборів на 5 років ув'язнення.

7 квітня 1935 року ЦИК та СНК СССР ухвалили закон «Про притягнення до кримінальної відповідальности неповнолітніх». (Збірник Законів. СССР ч. 19 за 1935 р., стор. 155. Кримінальний Кодекс РСФСР. Госюриздат, Москва 1952 р., стор. 84). Потім додатково ухвалено ще два укази: «Указ про притягнення до кримінальної відповідальности неповнолітніх за всі злочини» та «Указ про притягнення до кримінальної відповідальности неповнолітніх не лише за навмисні, але й за необережні злочини». (Відомості Верховного Совєта СССР, 1941 р., ч. 25).

В поправно-трудових колоніях функціонують різнородні власні підприємства, а також в'язнів використовують і на підприємствах місцевої промисловости: на будівництвах, торфорозробках, в шахтах, заводах, лісорозробках. Працюють вони під конвоєм, мешкають у таборі-колонії, під замком і охороною.