Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

прикрасити верблюда під час весільних церемоній, а проводжаючи людину в останню дорогу, спорудити з них погребальні ноші. У побуті туркменів було близько 30 видів килимових виробів: килими, які простеляли, – «хали», дверні завіси «енсі», поріжок «гермеч», різноманітні мішки для зберігання речей – «чувал», «торба», «мафрач», полоси для обв'язування юрти, атрибути убранства верхових та в'ючних тварин – попони, підсідельники, молитовні килими «намазлик» і погребальні килими «аятлик».

Як сказано у туркменському прислів'ї, легше пісок голкою скопати, ніж виткати килим. Уміння ткати килимирозглядалосяяк однез найважливіших достоїнств туркменки. Мистецтво ткацтва передавалося з покоління в покоління, від матері до дочки. Навчання починалося з 5–6 років, з прядіння. Поступово дівчина оволодівала усіма навичками і могла відтворити практично будь-який з побачених орнаментів. Праця килимарки потребувала великої фізичної сили, терпіння і напрацьованих до автоматизму навичок. Тому кваліфікованою майстринею жінка ставала лише років у 25.

Основою туркменського килима була овеча вовна. У кращих старовинних виробах використовувалися також верблюжа і козяча вовна, бавовна і шовк. Мигаючий шовк, зазвичай фарбований у рожевий чи малиновий колір, і матова бавовна відтінку слонової кості надавали килимам особливої ошатності. У кольоровій гамі туркменських килимів більше всього темно-червоного кольору. У минулому в килимарстві вживалися тільки натуральні барвники. Марена давала різноманітні відтінки червоного кольору, жовту фарбу отримували з плодів крушини, трави сари-чоп, беж і коричневу – з гранатових шкірок, зелену – з мідних стружок, оброблених кислим молоком чи виноградним оцтом. Індиго і кошеніль завозилися здалеку, коштували дорого, тому синій і малиновий кольори вживалися рідко і в малій кількості.

Окрім неповторних орнаментів, достоїнством килима є його щільність. На деяких унікальних зразках вона складає понад мільйон вузлів на один квадратний метр.

Орнаменти туркменського килима стали державною символікою».

Петро Михайлов. «Националь», 2004, № 3

«…килимове ремесло у туркменів таке ж старе, якщо не старіше, ніжу персів… розвивалося воно, мабуть, геть самостійно».

С Дудін

«…Знамените туркменське килимарство зародилося саме на території нинішнього Туркменістану; його корені виходять із сивої давнини, бо вже у середині ІІ тис. до н. є. існували ножі для обрізання ворсової нитки килима обробленої і закінченої форми. Появу таких інструментів можна віднести до першої половини II чи навіть на кінець III тис. до н. е…уміння виготовляти ворсові килими вважається однією з етнічних особливостей туркменського народу…»

І. Н. Хлопін

На своїй батьківщині давньотуркменістанські племена заснували у III ст. до н. є. Парфянську імперію, яка стала однією з найбільших держав Давнього Сходу. Парфянські килими широко експортувалися у давню Європу і цінувалися римськими імператорами.

Туркменський філолог А. Бекмурадов вважав, що пазирикський килим (знайдений поблизу Телецького озера на Гірському Алтаї) за своєю композицією (розташуванням центральних орнаментів і за гармонією кольорів) схожий на йомудські килими, а 24 центральних орнаменти символізують поділ гунів, а потім і туркменів-огузів на 24 племені.

«…проживаючи довгі роки поруч з персами, які виробляли килими, туркмени тим не менш у своє килимове мистецтво не внесли ніяких запозичень від персів і продовжували виробляти їх способом і малюнком, що заповідався з глибокої давнини».

А. Семенов «Ковры русского Туркестана»

Поруч із строго геометризованим орнаментом, на туркменських килимах можна зустріти чисельні стилізовані зображення баранів, верблюдів, коней, птахів тощо. Так, наприклад, на рідкісному зразку килима IX–XII ст., витканого для царів династії туркменів – Газневидів, окрім узорів, виткані череди верблюдів і двоє слонів. Ймовірно, сюжет пов'язаний з індійськими походами цієї туркменської династії.

Вже до XIII ст. відносяться письмові свідчення безпосередньо про туркменські килими. Відомий італійський мандрівник Марко Поло (XIII ст.), який побував у Малій Азії, захоплено писав про килими туркменів, як про «найтонші і найгарніші в світі».

Мистецтво килимарства було занесене туркменами і на Близький Схід, звідки, за словами Ібн Саіда, туркмени відсилали до різних країн прекрасні килими. Варто уваги те, що зображення туркменських килимів представлені на картинах майстрів італійського Відродження Ліппо Меммі «Мадонна» (1350 p.); Ніколо ді Буанакорсо «Заручини Марії» (1380 р.); Лоренца ді Креді – фреска Пістойського собору (1475 p.).

Кожна туркменська оаза мала свій неповторний узор.