Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

Звісно, у дитинстві кожного з нас є багато моментів, які можна відправити в скриню, вони майже несуттєві і, мабуть, ніколи більше не потурбують нас у снах. Але справді важливі речі — ті, які зробили з вас ту людину, якою ви є тепер, — не можна заховати й забути, тому що вони стали частиною вас, добре це чи погано.

Якщо ви маєте таке минуле, вам доведеться ладнати з ним. Колись-таки ви повинні будете дійти з ним згоди. Ви можете чекати роками чи вирішити це питання зараз. Ви можете рушити вперед, потім зупинитися й повернутися. Ви можете зробити це самостійно, а можете звернутися по допомогу до друга, психотерапевта, консультанта чи вдатися до медитації. Варіантів багато. Проте зрештою усе зводиться до визнання: що б погане не сталося з вами в минулому, саме воно й перетворило вас на цю неймовірну людину, якою ви є сьогодні, тож вам потрібно принаймні домовитись із ним.

Щойно ви це зробите, воно, очевидно, не зникне (бо, ми вже сказали, це частина вас), та, помістивши його в скриньку, ви відчуєте, що воно вже не таке важливе. А інколи ви навіть витягатимете його звідти на певний час, і це нормально. Тоді ви зможете влаштувати своє подальше життя.

ПРАВИЛО 40

Вам треба спершу розібратися з минулим, а потім жити далі

  «А як щодо мене?»

Ви дивитеся на світ із власної позиції — це безперечно. Зазвичай важче зрозуміти, що з власної позиції на світ дивляться й інші. Коли ви зовсім малі, більшість людей навколо приділяє вам багато часу. Та, подорослішавши, ви визнаєте, що все змінюється. Інакше ви б стали егоїстом.

Коли вам два роки, ви можете закричати, коли зголоднієте, і хтось принесе вам поїсти. Та коли вам 20, крик не спрацює. Гаразд, це ви вже зрозуміли. Та є багато інших ситуацій, у яких ми легко можемо припустити, що весь світ зосереджений на нас, тоді коли насправді ніхто про нас навіть і не думає.

Нещодавно біля воріт школи я почув, як хлопчик — приблизно років 12—13 — скаржився своїй мамі: «Ну чому містер Стоун не взяв мене до футбольної команди?» На хвильку замисліться над запитанням. Ідеться про те, що містер Стоун розмірковував, вирішуючи, що робити з малюком Джонні, і дійшов до думки, що не треба брати його до команди. Насправді я дуже сумніваюся, що тренер мислив саме так. Найімовірніше, він шукав 11 гравців серед кандидатів, які показали себе якнайкраще протягом року, а імені Джонні в списку не було. Світ містера Стоуна не обертається навколо Джонні.

У таку пастку легко потрапити на будь-якому етапі життя, надто якщо наші батьки вважали нас за центр Усесвіту. Дорослішання, зокрема, передбачає й визнання, що інші люди можуть узагалі не звертати на нас увагу, та ставлення до цього як до правила і норми. Зрештою, ми теж, щось вирішуючи, не беремо до уваги всіх, кого це зачіпає.

Припустімо, ви домовилися зустрітись із приятелями о восьмій вечора. Якщо вас декілька і лише хтось один не має змоги прийти о такій пізній порі, це не означає, що ви відраховуєте його зі своєї компанії, — просто ви не можете підлаштовуватися під кожного. Цього разу не пощастило йому, і він пропускає зустріч.

Так само, коли вам щось не вдається, це не означає, що всі об’єдналися проти вас. Просто немає часу, який підійшов би всім. Змиріться з цим.

Тож коли хтось не згадав, що ви вегетаріанець, або на вищу посаду призначили не вас, чи ваш тато забув поцікавитися вашим самопочуттям після нападу хвороби, чи увага перепадає іншій людині, чи хазяїн квартири надіслав вам повідомлення про необхідність звільнити помешкання, не засмучуйтесь і не ображайтеся. Просто зрозумійте, що так улаштований світ. У кожного в голові багато інших питань, і люди розраховують на те, що ви поводитиметеся по-дорослому.

Я можу здаватися дещо сердитим, оскільки дорослі, які очікують, що світ обертатиметься навколо них, мене помітно дратують. Та насправді я кажу це, бо варто вам визнати, що йдеться не про вас, як ви усвідомите: ніхто не намагається образити, принизити вас або знехтувати вами. Тоді ви реагуватимете на це спокійніше.

ПРАВИЛО 41

Ви не обов’язково пуп землі

  «Один раз не зашкодить»

Пригадую, як я вперше почав курити. Мені було шість років. Мати часто просила нас, дітей, прикурити їй сигарету від газової плити на кухні15. Єдиним способом зробити так, щоб вона не затухла, було втягнути дим. На той час, коли мені виповнилося вісім, я вже крав сигарети в матері. У 10 років я «позичав» у неї гроші, щоб купити власні. Ця звичка підступно причепилася до мене за багато років до того, як я почув, що куріння шкодить, і знадобилися десятиліття, щоб я позбувся її. Кинути курити було значно важче, ніж було б не починати багато років тому. Дуже просто переконати себе, що ви не збираєтеся призвичаюватися до вживання алкоголю, поганого харчування, запізнення на роботу, келиха бренді перед сном (я потрапив у цю пастку, коли кинув курити — тікав від диму та, як кажуть, упав у вогонь). Найлегший спосіб кинути будь-яку шкідливу звичку — не починати. Якщо ви не зможете відмовитися від першого келиха, пончика, чого завгодно, зробити це пізніше вам буде незрівнянно важче.

Повірте, я розповідаю вам це тому, що сам мав гіркий досвід, а не тому, що я такий чеснотливий добрий дядечко, який ніколи б не сприйняв поганої звички, навіть якби вона захопила його зненацька. Я стільки разів потрапляв у різні халепи, та врешті-­решт вибрався майже з усіх. І щоразу шкодував, що колись щось дозволив собі вперше.

Утім із роками мені стало легше. Важливо розпізнати потенційну звичку, перш ніж вона вкорениться. Тут ви можете вжити запобіжних заходів. Приміром, приїхавши на автозаправну станцію, дуже важко не піддатися спокусі й не купити шоколадний батончик чи пакетик чипсів, коли платиш за пальне. Очевидно, це популярна звичка, інакше біля каси на заправках не було б полиць, заповнених різноманітними дрібницями. За часів моєї молодості заправник сам заливав пальне в машину, тож виходити з авто не треба було. Їжу не продавали. Щойно почали з’являтися станції, де ви мали самостійно заправляти машину, а потім заходити до крамниці й розраховуватися, я відразу зрозумів, як шкодуватиму, раптом коли-небудь куплю там щось перекусити. Я міг би сподіватися, що це «лише раз», а насправді потрапив би на слизький шлях. Зараз я просто плачу за пальне й хутко забираюся, доки на очі не потрапили шоколадні батончики — та я усвідомлюю, як швидко все може змінитися, варто мені лише раз не стриматися.

Запізнення. Ще одна звичка, яку легко набути. Щойно ви розумієте, якими поблажливими зазвичай виявляються люди, коли ви спізнюєтеся на 5 хвилин, одразу ж хочеться припинити всі намагання прийти вчасно. Не встигнете й збагнути, як люди вже чекатимуть на вас 10 чи 15 хвилин. Це вкрай непорядно та неввічливо. Ви це знаєте, та, звісно, більше так не робитимете… наступного разу. Отже, позбутися певної звички досить важко. Тож дослухайтеся до моєї поради й ліпше не починайте.

ПРАВИЛО 42

Не дайте поганим звичкам зробити перший крок

15

Я знаю, це здається безглуздим. Але то були 1950-ті роки, і люди не усвідомлювали, наскільки небезпечне куріння. Принаймні моя мати цього не розуміла.

  «Дійте