Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом - Річард Темплар

Реальна цінність такого підходу — не в тому, щоб знати: тиснути руку чи цілувати нового знайомого, і не в тому, щоб уміти протистояти кривдникам або бути готовим до відмови піти з вами на побачення. Цінність у впевненості, яку ви здобуваєте, почуваючись господарем обставин.

ПРАВИЛО 37

Контролюйте ситуацію

  «Важливіше, щó ви робите, а не чому»

Значну частину людей ви можете надурити в більшості випадків. Когось можете дурити завжди. Та є одна людина, дурити яку не варто ніколи, — це ви самі. Це може здаватися очевидним, але на практиці виявляється важчим, ніж ви думаєте.

Іноді ми вдаємо, що робимо щось із певної причини, та наші реальні мотиви інші. Можливо, нам соромно чи ніяково через нашу справжню мету. Можливо, ми вдаємо, ніби прагнемо забивати голи, щоб виграла наша команда, та в глибині душі просто бажаємо здобути більше очок, ніж товариш по команді, у якому ми бачимо конкурента. Звучить не надто благородно, еге ж? Тому ми дотримуємося версії про «все заради команди».

Чи, приміром, вирішуємо залишитися на посаді, тому що нам подобається колектив, у якому ми працюємо. Та ми воліємо, щоб нас сприймали як більш амбітних людей, і прикидаємося, ніби все через чудові перспективи росту чи кращу роботу. Ми можемо й самі в це повірити.

Коли мені було 16 років, я повідомив маму, що вирішив кинути навчання, не чекаючи кінця навчального року, і піти працювати. Я вважав, що час почати підніматися професійними сходинками та приносити якісь гроші в сім’ю. Мама була неабияк уражена. Насправді ж я йшов, бо дізнався, що мене збираються відрахувати зі школи. Та, на мою думку, мамі знати про це було не обов’язково.

Дещо з цього важливе, дещо — ні. Буває, що правда дуже схожа на історію, яку ми розповідаємо, а буває, що й зовсім не така. Річ не в тім, щирі чи ні ми з людьми — про це йдеться в інших правилах. Але ви ніколи не повинні вмовляти себе повірити цим вигадкам.

Не важливо, наскільки це близько до правди, не важливо, що частка правди є в обох версіях, — не має значення нічого.

Хай якими незручними, ганебними, принизливими, підлими не були б ваші реальні мотиви, ви повинні завжди бути відвертими із собою. Глибоко в душі маєте сказати: «Кого я намагаюсь ошукати? Я лише хочу обкрутити круг пальця такого-то…» чи «Гаразд, частково причина в цьому. Та насправді…»

А навіщо ви маєте бути чесним (чесною) із собою? Ви маєте робити це, бо інакше перестанете бути собою. Ви мусите знати, хто ви є, і саме ваші мотиви як ніщо інше розкривають вашу особистість. Щойно почнете дурити себе, ви втратите здатність оцінювати власні вчинки, стежити за тим, чи поводитеся ви як слід (як вам хотілося б) — ви втратите свій моральний компас. Я зараз не про те, чи гідними мотивами ви керуєтесь або чи граєте ви за Правилами. Ви можете мати найдостойніші мотиви, а ваші дії можуть бути взірцевими. Та це не завадить вам утратити свої орієнтири, якщо десь глибоко в серці ви не визнаєте правду, хай лише перед собою.

ПРАВИЛО 38

Будьте відвертими насамперед із собою

  «Книжку можна оцінити за обкладинкою»

Уявляєте, наскільки іншою людиною ви могли б бути, якщо б виховувалися в інших умовах? Наприклад, ваші батьки були б значно біднішими чи значно багатшими, ніж насправді. Приміром, ви ходили б у зовсім іншу школу. Можливо, люди з вашого оточення мали б геть інші цінності та переконання. Чи в дитинстві ви зазнали б важкої втрати (або ж не зазнали). Можливо, у вас була б серйозна вада (або не було). А що, якби ви мали багато братів і сестер або не мали зовсім? Жили б у зоні воєнних дій або в дуже віддаленому місті, кожні декілька місяців переїжджали б чи мешкали б у притулках?

Усе це формує нас, і тут ми не в змозі щось змінити. Коли ми стаємо дорослими, то вже маємо можливість обрати достойне життя, жити за Правилами, та все одно відчуваємо глибокий вплив того, що пережили.

Так відбувається не тільки з вами чи зі мною. Так відбувається з кожним, кого ми зустрічаємо, з ким працюємо, приятелюємо, повз кого проходимо вулицею. Бармен, який щойно подавав вам філіжанку кави, дружина вашого боса, механік із гаража, шкільна вчителька вашої дитини, сусід — вони всі пройшли абсолютно неповторними стежками, перш ніж опинилися там, де вони є зараз. Дуже ймовірно, що кожен мав гіркі моменти в минулому — так само, сподіваюся, як і багато чудових. Насправді є люди, яким таких чудових моментів дісталося дуже мало.

Люди з’являються в нашому житті та зникають часто вже наступної миті, тому іноді легко піддатися відчуттю, що вони існують тільки тоді, коли ми їх зустрічаємо. Для нас це певною мірою правда. Та в такому разі наше існування для них — теж лише миттєвий спалах. Фактично кожен має свою цілком унікальну особисту повість, і всі її глави формують нас такими, якими ми є. Хіба ми можемо говорити про людину, не знаючи всієї її історії? Можливо, вона така через страшну травму, отриману в минулому, через глибоку тугу чи почуття втрати, через невгамоване розчарування.

Тож наступного разу, коли люди дратуватимуть чи приголомшуватимуть своєю слабкістю, пихатістю, дурістю, зарозумілістю, егоїзмом, нестримним намаганням бути першими, загальмованістю чи нахабністю, просто згадайте, що ви не маєте жодного уявлення про шлях, яким вони сюди дісталися, і, можливо, їм довелося пережити таке, що й уявити складно.

Так, ми всі відповідаємо за власні дії. Так, деякі вчинки не можна виправдати — ті, які завдають шкоди іншим, — та не всі в цьому однаково винні, а ми не знаємо життя цих людей. Можливо, їхній егоїзм, бездумність, жорстокість, нетерпимість, агресію не виправдати нічим. А можливо, вони не бачать себе збоку, чи не розуміють, що те, що вони роблять, погано, чи навіть докладають усіх зусиль, щоб змінитися, та мають купу перешкод, які їм заважають.

Для нас, гравців за Правилами, це означає одне: ми повинні зупинитися, поміркувати й бути більш терпеливими. Краще прощати тому, хто на це не заслуговує, ніж осуджувати того, хто заслуговує на послаблення.

ПРАВИЛО 39

Кожен має свою передісторію

  «Не озирайтеся в минуле»

Можливо, у вашому житті були важкі часи. Або взагалі жахливі.

Безліч людей казатиме вам, що, ставши дорослими, ви маєте покласти минуле — принаймні його неприємні епізоди — у скриньку й закрити її. Минуле не змінити, а ви маєте подбати про майбутнє. Не слід звинувачувати цих людей у черствості, вони лише хочуть допомогти. Вони вважають, що, коли ви перебуватимете в минулому, воно перешкоджатиме вам. Отже, вони пропонують стриманий підхід. Та він не спрацьовує.

Ви можете спокійно скласти пережиті події в скриньку — для когось це важче, комусь дається дуже легко. Так, ви можете закрити скриньку. Проте ви не можете залишити скриньку та піти геть. Так не буває. Так само не можете її віддати — вона ваша й тільки ваша. Вам доведеться носити її за собою завжди. Ця скринька важка, навіть у сприятливі часи. Колись минуле тихенько лежатиме там, а колись гуркотітиме та не даватиме заснути вам