Міф про шість мільйонів - Девід Хогган
15. Справжнє призначення СС і його роль в ілюзії геноциду
Видані комуністами мемуари Хьосса піднімають основне питання про призначення СС і його персоналу. Це має вирішальне значення через провідну роль СС в управлінні концентраційними таборами. З 1945 року вийшла сила-силенна книг, що обвинувачують СС, однак двома найбільш всеосяжними нападками, поза всяким сумнівом, є оповідальний звіт Джеральда Райтлінґера «СС: Алібі нації» і документальна колекція Раймунда Шнабеля (Reimund Schnabel) «Macht ohne Moral: eine Dokumentation über die SS» («Влада, без моралі. Документація СС», Frankfurt a.M., 1957). Як Шнабель, так і Райтлінґер простежують зростання організації СС від її раннього народження усередині Націонал-соціалістської партії. Навіть в 1929 році, коли Гіммлера призначили керівником CC, там перебувало всього 280 членів.
СС планувалася як вірна й цілеспрямована організація з безпеки, що охороняє рух Гітлера. Шнабель цитує Гіммлера, який в 1935 році в Ґосларі сказав, що мало кому в Німеччині сподобається СС і що декого просто нудитиме від есесівської уніформи. Райтлінґер робить особливий акцент на головних драматичних подіях — таких, як повстання Варшавського гетто у квітні 1943 року і його придушення есесівцями та польськими допоміжними підрозділами наступного місяця. І той, і інший намагаються представити керівництво СС як тупих і педантичних людей без найменших докорів сумління, а більшість рядових есесівців — як запрограмованих роботів з необмеженою здатністю вдосконалювати свої жахливі діяння.
Певна річ, існує й інший бік історії СС, який необхідно враховувати для того, щоб отримати повну картину. Есесівців обурило звинувачення, згідно з яким їх переробили до невпізнанності й позбавили людяності. Особливо вони обурювалися із приводу обвинувачення, висунутого проти них після війни, згідно з яким вони були злочинними членами злочинної організації. Тисячі письмових показань колишніх есесівців, що свідчать про моральність і гідність їхньої організації, законсервували в неопублікованих документах Нюрнберзьких процесів.
Есесівці звертали особливу увагу на те, що їхній соціальний статус і виховання були вищі за середній. Вони нагадували, що в організацію не допускалися кримінальні елементи й люди з карним минулим. Вони вважали себе насамперед вірними служителями держави, миру й порядку, і аж ніяк не фанатиками-ідеологами.
До 1933 року понад 5/6 членів СС не були пов'язані з Націонал-соціалістською партією. Тільки 20 % есесівців, що служили в повну міру своїх можливостей під час війни, вступили добровільно на службу до початку війни. Абсолютна більшість есесівців були активними католиками або протестантами і відвідували служби.
Есесівці доводили, що їхня обробка з жидівського питання була, як правило, досконалою й перебувала на високому рівні. Вона в жодному разі не була спрямована на те, щоб прищепити ненависть чи бажання знищити жидів. І дійсно, захист жидів і їхньої власності есесівці вважали частиною своїх зобов'язань — що вони й зробили в листопаді 1938 року, поклавши край антижидівським демонстраціям у німецьких містах. Близько 99 % есесівців заявило, що перші чутки про жорстокості проти жидів, що нібито мали місце, вони почули тільки після того, як закінчилася війна, і що вони й гадки не мали про так звані заплановані військові злочини.
Їх навчали, що брутальність вважається невартою есесівця. Усі вони знали про звірства проти німців, що мали місце в Росії і Югославії під час війни, і про неймовірно погане поводження з полоненими есесівцями в гігантському таборі Фюрстенфельдбрюк після травня 1945 року. Есесівці розуміли, що іноземні робітники, котрі перебували в Райху під час війни, мають рівний статус з німецькими робітниками й що не має чинитися непомірний тиск для збільшення продуктивності робочих загонів, сформованих з ув'язнених концтаборів. У цій сфері діяльності було загальновідомо, що двох есесівців з ганьбою звільнили зі служби за те, що в 1936 році вони без дозволу ввійшли до будинку жидів у Ганновері. Також відомо, що в 1937 році в Дюссельдорфі двох есесівців вигнали з організації за погане поводження з якимось жидом.
Колишні члени СС не погоджувалися з обвинуваченням, за яким усі, причетні до керівництва концтаборів, були садистами. Люди з таких таборів, як Дахау, Бухенвальд, Заксенґаузен і Освенцім, наполягали на тому, що ув'язнені цих таборів не мали анормальної роботи й що їх добре годували. Протягом більшої частини війни табори були в основному чистими й упорядженими; тільки в останні страшні місяці мали місце нестача їжі й надмірне перенаселення. Самих охоронців таборів на роботу набирали. Після 1945 року було легко одержати письмові показання від тисяч колишніх ув'язнених концтаборів про те, що з ними добре поводилися.
Суддя СС, доктор Конрад Морґен (Konrad Morgen) як головний слідчий Відділу кримінальної поліції Райху в 1943 і 1944 роках відвідав чимало таборів, у тому числі Освенцім. Він конфіденційно розмовляв із сотнями в'язнів про нагальні проблеми. Ув'язнені, що працювали, одержували денний раціон, який навіть всі 1943 і 1944 роки становив не менш, ніж 2.750 калорій — тобто у два з гаком рази перевищував середній раціон цивільного населення у всій окупованій Німеччині в перші роки після війни.
Описаний вище регулярний пайок часто доповнювався роботою усередині таборів і за їхньою територією. Морґен бачив лише декілька виснажених в'язнів у лікарні, і причиною там була сама хвороба. Швидкість і якість виконання робіт в ув'язнених були набагато нижчими, ніж у німецьких цивільних робітників. Для зростання виробництва використовувалися премії, і, як наслідок, ув'язнені часто мали більше тютюну, ніж зовнішнє населення чи навіть охоронці. Відпочинком й розвагами для ув'язнених були радіо, бібліотека, газети, кіно й різноманітні види спорту.
Під час війни у таборах проводилися судові процеси, щоб уникнути ексцесів. До 1945 року розслідували понад 800 гучних справ. 13 липня 1946 р. у Нюрнберзі Морґен зробив заяву, що ґрунтувалася на звітах, про які він чув з початку війни, про те, що
