Міф про шість мільйонів - Девід Хогган

Фотозвіт про бойові дії в гетто, що тривали з 20 квітня 1943 по 16 травня 1943 р., міститься в меморандумі Струпа («Trial of the Major War Criminals» («Процес над головними військовими злочинцями»), 1945–1946, vol. 26, pp. 628ff.). Німці разом з польськими прибічниками пішли на боротьбу до самого кінця, прагнучи завершити евакуацію гетто силоміць. Завзятий опір коштував багатьом людям життя в палаючих будівлях. Німецькі і польські наступальні сили втратили 101 людину убитими і пораненими, у той час як загальні втрати жидів оцінюються, як мінімум, в 16 тисяч осіб. Близько 55 тисяч жидів було схоплено і відправлено до Любліна. Подробиці цих подій аж до відправлення в Люблін представлені в художній формі в книзі Джона Херсея (John Hersey) «The Wall» («Стіна», Нью-Йорк, 1951).

Не так давно, в 1958 році, видавництвом МакГроу-Хілл (McGraw-Hill) в Нью-Йорку були надруковані «Notes from the Warsaw Ghetto: the Journal of Emanuel Ringelblum» («Записки з Варшавського гетто. Щоденник Емануеля Рінгельблюма»). Рінгенблюм був активним керівником в організації підривної діяльності проти німців в Польщі, включаючи Варшавське повстання 1943 року. У 1944 році він був заарештований і страчений. Редактори американського видання щоденника Рінгельблюма визнають, що їм був заборонений доступ до оригіналу щоденника, що знаходиться у Варшаві і не пройшов через цензуру, так само як і до його копії, відправленої в Ізраїль. Замість цього вони вірно слідували виданню, що пройшло цензуру і опубліковане комуністами в 1952 році у Варшаві. Це в точності така ж сама ситуація, яка мала місце у випадку американського видання так званих мемуарів Хьосса.

Тим не менш, доповідь Рінгельблюма містить набагато більше гіркоти, ніж книга Херсея в тому, що стосується звинувачень варшавським лідерам Жидівської ради та жидівської поліції, котрі взяли на себе більшість справ при організації відправлення населення Варшавського гетто в Люблін. Основний акцент в книзі робиться на необхідності жидівської єдності і усунення розбіжностей, що панували серед польських жидів. Це залишилося панівною темою сіоністських лідерів і було ясно виражено в гучній промові ізраїльського прем'єра Давида Бен-Гуріона (David Ben-Gurion) 28 грудня 1960 р., в якій той робить нападки на слабкість, що нібито мала місце, і відсутність справжнього сіоністського завзяття в широких колах американського жидівства. Ізраїльський сіонізм і понині продовжує вимагати повного підпорядкування Ізраїлю усіх жидів в некомуністичному світі.

Як і повість Херсея, щоденник Рінгельблюма в загальних поняттях і виключно на основі чуток згадує про нібито існуючий план щодо винищення польських жидів. Широко стверджувалося, що польське жидівство було знищено у Другій світовій війні. Однак (не кажучи вже про тих жидів, які втекли до Росії або емігрували до Ізраїлю і на Захід), як польські викладачі, які сьогодні відвідують США по обміну, так і американські поляки, які їдуть до Польщі в гості, погоджуються з Барнеттом у тому, що жиди відіграють велику роль в сучасній Польщі. Неофіційні підрахунки, які вони роздобули від самих поляків, показують, що в сучасній Польщі проживає як мінімум півмільйона жидів, причому ця цифра, швидше за все, занижена. З цією цифрою слід враховувати масовий вихід жидів з Польщі після 1945 року. Раніше ми оцінювали, що жидівське населення в німецькій зоні окупації у 1939 році (яка на сході впритул наблизилася до нинішнього східного кордоні Польщі) навряд чи складало більше 1 млн. 100 тис. Безсумнівно, відомо досить багато даних для того, щоб неупереджений дослідник розглядав уявне знищення польських жидів як міф, почасти побудований навколо драматичних обставин повстання у Варшавському гетто у квітні і травні 1943 року.

Одну з найбільш курйозних подій, пов'язаних зі знищенням, що нібито відбувалося, становлять меморандуми Курта Ґерштайна (Kurt Gerstein). Він був експертом СС з дезінфекції від 1942 року до квітня 1945 року, коли його полонили. Ґерштайн вступив до Націонал-соціалістської партії в 1933 році. Його виключили звідти 1936 року за ексцентричну поведінку, яка полягала в розсиланні поштою восьми з половиною тисяч памфлетів з критикою націонал-соціалізму. В 1941 р. під час навчання в школі СС у Голландії він співпрацював із голландським підпіллям. Ґерштайн заявляв, що поставляв газ для знищення й безліч разів був свідком масового умертвіння газом грандіозних масштабів.

Довго розмовляючи наодинці із самим собою, Ґерштайн дійшов висновку, що він знає про те, що не менше 45 мільйонів в'язнів концтаборів умертвили газом. В його першому меморандумі на цю тему, підписаному 26 квітня 1945 р., він знизив це число до 25 мільйонів. Він додав, що тільки четверо або п'ятеро людей бачили те, що бачив він, і ці люди були нацистами. Це було занадто навіть для тих, хто його допитував, і його змусили скласти другий меморандум, який він підписав 4 травня 1945 р. у Роттвайлі (Rottweil) і який перебував у повній відповідності з легендою про знищення шести мільйонів невинних жидів.

Варто зазначити, що Ханс Ротфелс (Hans Rothfels) у статті «Augenzeugenbericht zu den Massenvergasungen» («Показання очевидця про масові умертвіння газом»), надрукованої в «Vierteliahrshefte fuer Zeitgeschichte» в квітні 1953 р., приділяє особливу увагу твердженню, що Берлінський евангелістський єпископ Вільгельм Дібеліус (Wilhelm Dibelius) назвав меморандуми Ґерштайна «такими, що не заслуговують довіри». За два роки, в 1955 р., Федеральний центр місцевого обслуговування в Бонні випустив видання другого меморандуму Ґерштайн а для розповсюджування у всіх німецьких школах («Dokumentation zur Massen-Vergasung», Bonn, 1955). У вступі видавці заявляють, що меморандум Ґерштайна надійний «поза всяким сумнівом», додаючи, що Дібеліус виразив «особливу довіру» Ґерштайну.

Другий меморандум Ґерштайна з великою виразністю описує візит Гітлера в один концентраційний табір у Польщі 6 червня 1942 року, хоча насправді цей візит ніколи не відбувався. На жаль, уряд Західної Німеччини під орудою Конрада Аденауера щосили перешкоджав викриттю цього наклепу на Німеччину часів війни. Він знаходив законний інтерес в увічнюванні фальшивок часів війни. У цьому розумінні він є маріонетковим урядом і зовсім не справжнім німецьким урядом. Уряд Веймарської республіки, приміром, взяв на себе головну роль у викритті перебільшень і фальшивок, які «свідчили» про німецькі жорстокості в Першій світовій війні, — штибу тих, що містилися в знаменитому звіті Брайса (Bryce Report) і записках Арнольда Тойнбі (Arnold Toynbee).