Науково-практичний коментар Земельного кодексу України - О. М. Мірошниченко
До частини другої. Як відзначає О.С. Снідевич, "залежно від способу захисту земельних прав позивача позови у справах, що виникають із земельних правовідносин, поділяються на позови про визнання, про присудження та перетворюванні позови"[288].
Відповідно до ст. 125 Конституції України "система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації". Зміст цих принципів розкритий у ст. 18, 19 ЗУ "Про судоустрій".
Земельні спори розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства.
Процесуальний порядок вирішення спорів в порядку цивільного судочинства визначається Цивільним процесуальним кодексом України. На деякі особливості його застосування звертається увага у Постанові Пленуму ВС України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".
Спори, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, вирішуються відповідно до КАС України. Серед спорів, на які згідно із законом (ст. 17 КАС України) поширюється компетенція адміністративних судів, слід виділити насамперед (1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також (2) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
До першої групи спорів належать спори з приводу набуття в оренду, приватизації або придбання (в основному шляхом викупу) земельних ділянок державної власності. До другої групи належать насамперед спори щодо припинення права користування (у т. ч. оренди) земельними ділянками державної власності з підстав, встановлених законом.
Слід, проте, мати на увазі, що у практиці адміністративних судів намітилася тенденція, за якою не вважаються адміністративними спори, що виникають з приводу договорів оренди земельних ділянок державної власності, оскільки у відносинах, що випливають зі змісту відповідного договору "відсутні відносини влади і підпорядкування, ...а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного" (див., напр., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.02.2007 у справі №3/510350). Щодо проблем розмежування адміністративних спорів із спорами, що розглядаються в порядку цивільного та господарського судочинства див. також коментар до п. "г" ч. 3 ст. 152 ЗКУ.
Існує думка, що спори, які виникають з приводу приватизації земельних ділянок, не є земельними, оскільки не пов'язані із порушенням права на конкретну земельну ділянку. Ця думка не знаходить підтримки у правовій доктрині України.
Земельні спори розглядаються також в порядку господарського судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, "підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також: для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням ". Ч. 2 тієї ж статті передбачає, що " у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також: звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. "
Насамперед, господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів "та з інших підстав" (ст. 12 ГПК України). Це, зокрема, спори, пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди земельних ділянок, спори щодо встановлення земельних сервітутів, спори про захист права власності та користування земельними ділянками тощо. Особливості вирішення таких спорів розглядаються у Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування".
До частини третьої. Спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішуються органами місцевого самоврядування. Дана норма має тлумачитись системно з урахуванням пп. 5 п. "б" ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", яким вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (див. також п. "й" ч. 1 ст. 12 3КУ). Існує практика делегування повноважень з розгляду земельних спорів місцевими радами органам виконавчої влади. Так, рішенням Запорізької міськради від 15.10.2003 N 43 "Про делегування повноважень Запорізької міської ради районним адміністраціям щодо вирішення спорів з приводу суміжного землекористування" повноваження були делеговані місцевим державним адміністраціям[289]. В деяких містах діють комісії міських рад по земельним спорам (наприклад, у Житомирі[290], Костополі[291]).
Аналізувати законність описаної вище практики делегування та створення комісій не вважаємо за доцільне, оскільки "вирішення спорів" органами місцевого самоврядування дуже важко назвати повноваженням. Будь-яке рішення органу місцевого самоврядування не є остаточним і не має механізму примусового виконання, за вирішенням спору до органів місцевого самоврядування зацікавлені особи звертаються хіба що тоді, коли бажають формалізувати наявність спору, усунути можливість закриття провадження в суді через недоведеність його існування.
Разом із цим, відповідно до пп. 5 п. "б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконкоми сільських, селищних, міських рад наділені делегованим повноваженням з "вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом". Формально таке положення не вступає в суперечність
