Історія держави і права України - В'ячеслав Миколайович Іванов

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1956 р. скасовувався особливий процесуальний порядок провадження слідства і судового розгляду у справах про підготовку або вчинення терористичних актів (постанова Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р.) Цим же указом скасовувались постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 р. та від 14 вересня 1937 р. про внесення змін у чинні кримінально-процесуальні кодекси союзних республік, згідно з якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та диверсії.

1953 р. розпочався процес реабілітації невинно засуджених у ході масових репресій. Відповідно до указу Президії Верховної Ради СРСР від 1 вересня 1953 р. Прокуратура СРСР розглядала скарги та заяви засуджених колегією ОГПУ, «трійками» НКВС-УНКВС та Особливою нарадою про скасування рішень, скорочення терміну покарання, дострокове звільнення та скасування судимості з попередніми висновками по цих справах МВС СРСР. Верховний Суд СРСР на підставі протесту Генерального прокурора переглядав рішення цих позасудових органів.

У 1954 р. була створена комісія Президії ЦК КПРС та близько 100 комісій у регіонах, які мали право реабілітації й помилування. До перегляду справ залучалися органи прокуратури і КДБ. Право перегляду справ у порядку нагляду було надано Верховному Суду України і обласним судам.

Проте реабілітація не була гласною і всеохоплюючою. Вона не поширювалася на діячів Центральної Ради, Директорії, осіб, засуджених за політичні злочини у 20-х — першій половині 30-х років, учасників національно-визвольного руху. Поряд з реабілітацією жертв сталінського режиму відбувалося переслідування інакомислячих і нові політичні репресії. За даними КДБ, протягом 1954–1959 рр. в Україні «було ліквідовано 183 націоналістичних і антирадянських угруповання, за антирадянську діяльність притягнуто до судової відповідальності 1879 осіб».

28 грудня 1960 р. прийнято Кримінально-процесуальний кодекс України; з 1 квітня 1961 р. він був введений у дію. В основу КПК було покладено Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік (1958 р.). Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, які разом містили шість розділів. Загальна частина об’єднує норми, що стосувалися усіх стадій і форм провадження з кримінальних справ, підсудності, прав і обов’язків учасників процесу, вимог до доказів, обставин, що виключають можливість участі у кримінальному судочинстві, строків та судових витрат.

Особлива частина регламентує: порушення кримінальної справи, дізнання і попереднього слідства; провадження справ у суді першої інстанції; касаційне оскарження вироків, ухвал суду й постанов судді та внесення на них подання прокурора; виконання вироку, ухвали і постанови суду; застосування примусових заходів медичного характеру.

КПК 1960 р. закріплював перехід на демократичні засади кримінального процесу, розпочатий у 1956 р., коли було скасовано особливий процесуальний порядок провадження слідства і судового розгляду у справах про терористичні організації і терористичні акти, шпигунство й диверсії. Завданням кримінального судочинства проголошувалась «охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб…, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний».

У липні 1963 р. Верховною Радою УРСР прийнято Цивільний процесуальний кодекс УРСР. Кодекс відтворював положення Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік (1961 р.) і складався із шести розділів. Розділ І «Загальні положення» встановлював загальні норми цивільного судочинства, зокрема, врегульовував питання підвідомчості та підсудності цивільних справ, процесуальних строків, судових штрафів, сплати судових витрат. Розділ ІІ містив норми про осіб, які беруть участь у справі, їх права і обов’язки; Розділ ІІІ — про провадження в справах у судах першої інстанції; Розділ IV — у касаційній та наглядовій інстанціях; Розділ V — про виконання судових рішень. У VI розділі викладено цивільні процесуальні права іноземних громадян і осіб без громадянства, подано норми про позови до іноземних держав, судові доручення і рішення іноземних судів, визначено порядок розгляду справ у зв’язку із міжнародними договорами і угодами.

* * *

Тоталітарний режим, зміцнілий за роки війни, маючи за мету посилити свій вплив у повоєнному світі, втягнув країну у «холодну війну». Спрямування всіх матеріальних і людських сил на відбудову важкої та оборонної промисловості при занепаді розореного війною сільського господарства призвело до нового голодомору в Україні. За формального повернення до конституційних засад у діяльності центральних і місцевих органів влади й управління домінували по суті адміністративно-командні методи. Створений у 30-ті роки репресивно-каральний механізм продовжував діяти. Спричинені скасуванням воєнного стану зміни у законодавстві мали обмежений характер.

Процес демократизації державно-правового життя в період десталінізації характеризується спробами реорганізувати систему центрального і місцевого управління, радикальним виявом яких стала передача функцій господарського управління раднаргоспам. Посилились господарські й соціально-культурні функції місцевих Рад. Разом з тим поділ обласних Рад за виробничою ознакою призвів до негативних наслідків.

Відбулося реформування судових і правоохоронних органів. Припинилися масові репресії й терор. Розпочалася друга кодифікація радянського права, яка сприяла удосконаленню правової системи. Характерною особливістю другої кодифікації законодавства в Україні було те, що вона розпочалася з кримінального та кримінально-процесуального права. Це свідчить про значну на той час роль кримінально-правового примусу як методу управління суспільством.

Проте «хрущовські» реформи були непослідовними. Незмінними лишалися політичні й економічні основи держави. Країною, як і раніше, управляла партійно-радянська бюрократія.

Завдання для самостійної роботи

1. Ознайомтеся з Договором між СРСР і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну від 29 червня 1945 р. та розкрийте значення цього історичного акту.

2. Розкрийте характерні особливості державно-правового розвитку України у повоєнний період. У чому полягала реорганізація органів влади і управління УРСР в період десталінізації? Зокрема, з’ясуйте, в чому полягало розширення прав Верховної Ради УРСР та які зміни відбулися в її складі. Які зміни відбулися в назві українського уряду та чим на ваш погляд вони були спричинені?

3. На основі аналізу Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. та Закону СРСР від 26 квітня 1954 р. (додається) розкрийте правові засади передачі Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР.

4. З’ясуйте, які зміни відбулися в діяльності місцевих Рад депутатів трудящих. Охарактеризуйте правове становище місцевих органів влади відповідно до положень про обласні, районні, міські, районні у місті, селищні і сільські Ради депутатів трудящих, затверджених Президією Верховної Ради УРСР 31 травня 1957 р. При цьому особливу увагу зверніть на розширення повноважень і функцій Рад в соціально-економічному та культурному житті адміністративно-територіальних одиниць, підвищення ролі постійних комісій в місцевому управлінні тощо.