Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

Суд робить висновок, що сама процедура була заходом, пов’язаним з настільки широким втручанням та потенційним приниженням гідності, що застосовувати його без дуже переконливої причини було б не слід. Проте якихось доводів, що свідчили б про конечну потребу в повному особистому огляді (strip search) та його обґрунтованість з міркувань безпеки, наведено не було. Суд у зв’язку з цим зазначає, що в заявника, який вже мав на собі наручники, шукали зброю, а не наркотики чи якісь інші дрібні предмети, які важко помітити під час простого особистого обшуку (simple body search) без повного роздягання заявника.

41. З огляду на сказане вище, Суд вважає, що за конкретних обставин цієї справи повний особистий обшук заявника при здійсненні заходу поліційного втручання в помешканні заявника становив необґрунтовану форму поводження достатньо суворого для того, щоб відповідно до змісту статті 3 Конвенції попадати до категорії «такого, що принижує гідність».

«Фахріє Чалішкан проти Туреччини» (Fahriye Çaltçkan v Turkey), 40516/98, 2 жовтня 2007 року.

42. В цій справі зовсім не має значення, було чи ні подібне поводження результатом висловленої агресії або ж ляпасу з боку заявниці... Важливо встановити, чи застосована комісаром С. Ч. сила була необхідною та пропорційною з врахуванням того, що Суд приділяє у зв’язку з цим надзвичайно важливе значення тілесним ушкодженням, які вона спричинила, та обставинам, за яких цих ушкоджень завдано...

43. У цьому контексті Суд готовий припустити, що комісар С. Ч. міг вдатись до дій, щоб вгамувати заявницю, яка, ймовірно, перебувала в надзвичайно збудженому стані на той момент. Однак він не зупинився на цьому, хоч і йшлось про жінку, яка була одна в комісаріаті поліції, куди її доставили через дрібну профспілкову проблему. Суду також складно зрозуміти точні обставини, які могли спонукати цю жінку до рукопашного бою з комісаром поліції, оскільки ніщо в матеріалах справи не вказує на те, що вона була схильною до насильства.

Хай там як, навіть під впливом ляпасу комісар, який перебував в оточенні своїх підлеглих, мав реагувати з надзвичайною стриманістю та, поза всяким сумнівом, інакше, аніж позбавляти заявницю свободи терміном на п’ять діб.

В цьому випадку йдеться про таке, що принижує, поводження, яке може спричинити відчуття страху та непропорційної вини і яке, отже, не може слугувати виправданням застосування сили в необхідному обсязі...

44. Тому в цій справі є значне порушення статті 3 Конвенції.

ii. Помірність

«Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v Finland), 20972/92,16 грудня 1997 року.

56. ... застосування наручників звичайно не породжує питань з огляду на статтю 3 Конвенції в разі, якщо до такого засобу вдаються в зв’язку з законним арештом або взяттям під варту і при цьому нема застосування сили чи виставлення на загальний огляд, що виходить за межі такого, що за відповідних обставин обґрунтовано вважалося б за необхідне. У зв’язку з цим важливо встановити, чи є підстави вважати, що відповідна особа спробує чинити опір арештові або втекти, завдати тілесних ушкоджень, щось зламати чи знищити докази.

«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року

61. Навіть коли припустити, що боротьба між П. та двома поліціянтами і сусідом, що прийшов на допомогу, погіршила стан здоров’я П., Суд вважає, що для того, щоб покласти міжнародну відповідальність на державу-відповідача треба, щоб поліціянти мали достатню можливість усвідомити, що П. перебував у вразливому стані, що вимагало підвищеного рівня обережності під час вибору «звичайної» техніки здійснення арешту...

62. Однак у цій справі Суд здивований тим фактом, що двох поліціянтів не допитали щодо цього. Водночас з судово-медичної експертизи, зробленої Цюрихським університетом 21 січня 1997 року, постає очевидним, що обоє поліціянти не мали можливості усвідомити, що вразливість П. була такою, що найменше застосування сили до нього могло спричинити фатальні ускладнення.

63. Враховуючи викладене вище Суд, вважаючи, що не має жодних підстав піддавати сумніву висновки експертів, проголошує, що твердження, згідно з яким смерть П. була спричинена застосуванням сили службовцями поліції, є необґрунтованим.

4. Обов’язок навести причини
а. Достатність інформації

«Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v United Kingdom), 12244/86; 12245/86; 12383/86, 30 серпня 1990 року.

41. Після взяття під варту пана Фокса, пані Кемпбелл та пана Гартлі співробітник поліції, що здійснював арешт, просто повідомив їм, що їх арештовано на підставі частини (1) статті 11 Закону 1978 року за підозрою в їхній належності до терористів... Узята сама по собі одна лиш вказівка на юридичні підстави для арешту не є достатньою для цілей пункту 2 статті 5.

Однак після арешту поліція допитала всіх заявників з приводу підозр щодо їхньої причетності до конкретних злочинних дій та належності до організацій, оголошених поза законом. Немає підстав вважати, ніби ці допити були такими, що не дозволяли заявниками зрозуміти, за що їх заарештовано. Причини, з яких їх підозрювали в тому, що вони є терористами, були