Європейська конвенція з прав людини та кримінальний процес - Джеремі Макбрайд

«Ердоган Ягїз проти Туреччини» (Erdoğan Yağiz v Turkey), 27473/02, 6 травня 2007 року.

34. Європейський суд визнає, що заявник скаржиться не на фізичне насильство, а на нелюдське та принизливе поводження, яке полягало в тому, що він був змушений залишатися сидіти на стільці впродовж трьох днів, його піддали образам та виставили на загальний огляд скутого наручниками на його ж робочому місці, в кварталі, де він проживав та перед членами його сім’ї...

46. В матеріалах справи заявника немає жодних вказівок на те, що могло б викликати занепокоєння у служби безпеки, як і не було жодних об’єктивних підстав вважати, що він становив загрозу для самого себе або для когось іншого, що він в минулому вчинив злочинні дії або ж завдавав шкоди сам собі, чи виявляв насильство стосовно інших. Суд приділяє особливу увагу тому факту, що у своїх заувагах уряд не надав жодних пояснень на виправдання необхідності вдягання наручників.

47. Суд не вбачає жодних обставин, які б дозволяли припустити, що була необхідність показувати заявника, закутого в наручники, під час його арешту та проведення обшуків. Відповідно, він вважає, що в специфічному контексті цієї справи виставлення заявника на публічний огляд в наручниках мало на меті викликати у нього почуття страху, тривоги та неповноцінності, що могло ображати його, принижувати його гідність та, цілком можливо, зламати його моральний опір.

«Далан проти Туреччини» (Dalan v Turkey), 38585/97, 7 червня 2005 року.

25. В цій справі не піддавалось сумніву, що ушкодження на тілі заявниці, які були встановлені під час судово-медичної експертизи 17 серпня 1997 року ..., сягали рівня тяжкості, що дозволяв віднести їх до сфери застосування статті 3 (Labita c. Italie [GC], № 26772/95, пункт 120, CEDH 2000-IV). І в цьому разі зовсім немає необхідності встановлювати, коли та як їх могло бути завдано.

26. Стосовно цієї позиції уряд намагався пояснити ситуацію сутичкою, яка була на момент арешту заявниці. Посилаючись на відповідний поліційний протокол, він вважав, що на той момент застосування фізичної сили здійснювалось тільки через саму поведінку заявниці, в сенсі практики Європейського суду...

Однак подібний аргумент зовсім не має ваги, оскільки він не спирається на медичні свідчення, які органи влади повинні були взяти негайно після зазначеного арешту, якщо він відбувався справді так, як про це заявляє уряд.

27. Суд не повинен далі затримуватись на цьому питанні... Оскільки, в будь-якому випадку, кількість та серйозність тілесних ушкоджень, встановлених на тілі заявниці через 12 днів після арешту, видаються надто великими, щоб відповідати пропорційному застосуванню сили, до якої мали вдатись вісім поліціянтів з тим, щоб схопити трьох жінок, які, певно ж, не становили для них жодної особливої загрози...

Отже, Суд не вбачає жодних елементів виправдання, які могли б увільнити державу-відповідача від її відповідальності за статтею 3 на підставі тілесних ушкоджень, яких пані Далан зазнала від рук поліції, незалежно від того, в який момент часу їй могли їх завдати.

«Начова i інші проти Болгарії» (Nachova and others v Bulgaria) [GC], 43577/98 і 43579/98, 6 липня 2005 року.

105. ... чинні правила дозволили відрядити групу серйозно озброєних військових поліціянтів для арешту двох осіб без жодного попереднього обговорення того, чи становлять вони якусь небезпеку і, якщо так, то яку, або без чіткого застереження щодо потреби звести нанівець будь-який ризик для життя. Коротко кажучи, спосіб, у який цю операцію планували та скеровували, виявляв прикру зневагу до верховенства принципу права на життя ...

106. ... Ні перший чоловік, ні другий озброєний не був і не становив небезпеки для поліціянтів, які здійснювали арешт, чи інших осіб, про що цим поліціянтам мало б бути відомо на підставі наявної у них інформації. У всякому разі, зустрівши обох чоловіків в селі Лезура (Lesura), вони — принаймні майор Ґ., — побачили, що ті були неозброєні й не виявляли жодних ознак загрозливої поведінки.

107. З огляду на зазначене вище, Суд вважає, що в обставинах, які були в цій справі, будь-яке застосування сили з потенційно смертельними наслідками підпадало під заборону статті 2 Конвенції, попри ризик того, що п. Анґелов (Angelov) і п. Петков (Petkov) могли втекти. Як заявлено вище, застосування потенційно смертельної сили не можна визнати за «абсолютно необхідне», коли відомо, що особа, яка підлягає арешту, ніяк не загрожує життю чи здоров'ю (threat to life or limb) і не підозрюється в скоєнні насильницького злочину.

«Візер проти Австрії» (Wieser v Austria), 2293/03, 22 лютого 2007 року.

40. У цьому випадку Суд передовсім відзначає, що заявникові у цій справі не просто наказали роздягтися, але його роздягли поліціянти тоді, коли він перебував в особливо безпорадному становищі. Навіть якщо не зважати на твердження заявника, — яке не знайшло підтвердження в національних судових органах, — немовби йому тоді ще й зав’язали очі,