Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

тощо. Самі ці «інгредієнти» багатоцільові й не призначені для «виготовлення» конкретних емоцій, а лише беруть участь у їх конструюванні. Випадки двох різних категорій емоцій, таких як страх і гнів, можуть бути створені з аналогічних інгредієнтів, так само як печиво і хліб містять борошно. І навпаки, два випадки однієї категорії емоцій, на кшталт страху, різнитимуться в інгредієнтах, так само як деякі види печива містять горішки, а інші ні. Це явище, по суті, — наша давня подружка дегенерація за роботою: різні випадки страху конструюються різними комбінаціями основних систем по всьому мозку. Ми можемо описати випадки страху єдиною схемою мозкової активності, але ця схема є статистичним резюме й не обов’язково описує той чи інший конкретно взятий випадок страху.

Моя аналогія з кухнею, як і всі аналогії в науці, має свої обмеження. Мережа мозку, його основна система не є чимось конкретним, на кшталт борошна чи солі. Це зібрання нейронів, яке ми розглядаємо як єдину одиницю, але в той чи інший конкретний момент працює лише частина цих нейронів. Кожен із десяти випадків страху, що охоплюють конкретну мережу мозку, може охоплювати різні нейрони з цієї мережі[6]. Це — дегенерація на рівні мережі. Крім того, печиво й хліб — окремі фізичні об’єкти, тоді як випадки емоцій є моментальними знімками неперервної мозкової діяльності, і ми лише спри­ймаємо ці знімки як окремі події. Однак аналогія з кухнею може бути корисною для уявлення про те, як мережі у взаємодії породжують різноманітні психічні стани.

Основні системи, що конструюють розум, взаємодіють складним чином, без жодного «центрального адміністратора» чи «начальника», який керував би процесом. Однак ці системи не можна зрозуміти незалежно одну від одної, так само як розібрані деталі машини або так звані модулі чи органи емоцій. А все тому, що їхні взаємодії створюють нові властивості, яких не мають окремі деталі. Аналогічно, коли ви випікаєте хліб із борошна, води, дріжджів та солі, новий виріб виникає зі складного хімічного взаємозв’язку інгредієнтів. Хліб має власні несподівані властивості, на кшталт хрумкості та в’язкості, яких немає в його інгредієнтах. Якщо ви спробуєте ідентифікувати за смаком готового хліба всі його інгредієнти, це буде дуже непросто. Візьмімо сіль: хліб не здається солоним на смак, навіть попри те, що сіль є абсолютно невід’ємною його складовою. Аналогічно й відчуття страху не можна звести до простих інгредієнтів. Страх — це не якась там схема в тілі (так само як хліб — не борошно); він виникає із взаємодій між основними системами. Випадок страху має несподівані властивості, не виявлені в окремих інгредієнтах, такі як переживання дискомфорту (коли у вашої автівки на слизькій дорозі відмовляють гальма) або приємне відчуття (на віражах «американських гірок»). Не можна обернено спроектувати рецепт для випадку страху, виходячи з конкретного переживання страху.

Навіть якби ми знали інгредієнти емоцій, але розглядали їх окремо, то не змогли б точно визначити, яким чином вони разом конструюють емоції. Якщо ми вивчатимемо окремо сіль, пробуючи її на смак та зважуючи, то не зрозуміємо, як вона сприяє створенню хліба. А все тому, що під час випікання сіль взаємодіє з іншими інгредієнтами, контролюючи підіймання дріжджів, підтримуючи в тісті рівень глютену і, найважливіше, покращуючи смак. Щоб зрозуміти роль солі у створенні хліба, треба поспостерігати за її роботою в контексті. Так само й кожен інгредієнт емоції слід вивчати в контексті решти мозку, що на неї впливає. Ця філософія, відома як голізм, пояснює, чому я отримую різні результати щоразу, коли печу хліб у своїй кухні, навіть використовуючи той самий рецепт. Я ретельно зважую кожен інгредієнт. Вимішую тісто протягом того самого часу. Виставляю духовку на ту саму температуру. Рахую кількість розпилювань води в духовці, щоб зробити хліб хрумким. Усе це повторюється раз у раз, але хліб у результаті однак виходить то легшим, то важчим, то солодшим. А все тому, що випікання має додатковий контекст, про який не згадується в рецепті, — це і сила, яку я застосовую під час вимішування, і рівень вологості в кухні, і точна температура, за якої підходить тісто. Голізм пояснює, чому хліб, спечений у мене вдома, в Бостоні, ніколи не смакує так, як спечений у будинку моєї подруги Анни в Берклі, штат Каліфорнія. Буханець із Берклі має кращий смак через інші дріжджі, що природним чином витають у повітрі, та висоту над рівнем моря. Ці додаткові змінні здатні сильно вплинути на кінцевий продукт, і досвідчені пекарі про це знають. Голізм, несподівані властивості та дегенерація є повною антитезою відбитків.

Після ідеї відбитків у тілі та нейронах ми відкидаємо наступне основне припущення класичного погляду на емоції — ідею про те, як вони еволюціонували. Класичний погляд стверджує, що ми маємо такий собі «подарунковий» мозок тварин — передані від тварин-пращурів древні схеми емоцій, укриті оболонкою унікальних людських схем, що забезпечують раціональне мислення, подібно до глазурі на торті. Такий погляд часто рекламується як «єдина» еволюційна теорія емоцій, тоді як насправді вона є лише однією з багатьох.

Конструювання враховує найновіші наукові відкриття стосовно дарвінівського природного добору та по­пуляційного мислення. Наприклад, принцип дегенерації «багато до одного» — здатність багатьох різних наборів нейронів давати той самий результат — забезпечує більшу витривалість і сприяє виживанню. Принцип «один до багатьох» — те, що будь-який окремий нейрон може сприяти більш ніж одному результату, — є метаболічно ефективним і підвищує операційну потужність мозку. Такий тип мозку створює гнучкий розум без жодних відбитків.

Останнє базове припущення класичного погляду полягає в тому, що певні емоції вроджені й універсальні; їх нібито відтворюють та розпізнають усі здорові люди по всьому світу. Теорія конструйованих емоцій натомість стверджує, що емоції не є вродженими, а якщо й мають риси універсальності, то лише через спільність уявлень людей. Насправді універсальною є здатність формувати поняття, що роблять наші фізичні відчуття значущими, від західного «Смуток» до голландського Gezellig (специфічне відчуття комфорту під час спілкування з друзями), яке не має чіткого перекладу.

Звернімося до аналогії. Уявіть собі капкейки й мафіни. Ці два типи випічки мають однакову форму й базуються на однаковому наборі інгредієнтів: борошно, цукор, жир та сіль. Обидва мають подібні додаткові інгредієнти, такі як родзинки, горішки, шоколад, морква та банани. Мафін неможливо відрізнити від капкейка за його хімічним складом, як борошно від солі чи бджолу від птаха. Проте один є стравою до сніданку, а другий — десертом. Основна відмінність між ними — час доби, коли їх споживають. Ця відмінність є цілковито культурною, набутою, а не фізичною. Відмінність між мафінами і кап­кейками є соціальною реальністю: об’єкти фізичного світу, на кшталт випічки, набувають додаткових функцій у результаті соціальної угоди. Так само соціальною реальністю є й емоції. Та чи інша фізична подія, як-от зміна пульсу, тиску чи дихання, стає досвідом емоції лише коли ми, виходячи із засвоєних нами зі своєї культури понять та уявлень про емоції, наділяємо це відчуття додатковими функціями за рахунок соціальної угоди. У розширених очах друзів ми можемо бачити страх або подив, знову ж таки залежно від уявлень, на які спираємося. Не треба плутати фізичну реальність, таку як зміна пульсу або розширені очі, із соціальною реальністю емоційних концептів.

Соціальна реальність стосується не лише слів — вона пронизує