Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

Відкриття моделювання наприкінці 1990-х провістило нову еру в психології та неврології. Було науково доведено: все, що ми бачимо, чуємо, відчуваємо на дотик, смак та запах, здебільшого є продуктами моделювання світу, а не реакціями на нього. Далекоглядні мислителі заявляють, що моделювання є спільним механізмом не лише сприйняття, а й розуміння мови, а також емпатії, спогадів, уяви, сновидінь та багатьох інших психологічних явищ. Наш здоровий глузд може декларувати, що мислення, сприйняття та сновидіння є різними психічними подіями (принаймні для представників західних культур), однак усі їх описує один загальний процес. Моделювання — це «режим за замовчуванням» для всієї розумової активності. Воно також є ключем до таємниці створення мозком емоцій.

Окрім мозку, моделювання може викликати відчутні зміни й у вашому тілі. Спробуймо здійснити маленький експеримент із творчого моделювання з нашою бджолою. Побачте своїм внутрішнім зором бджолу, що злегка погойдується на пелюстці запашної білої квітки або гуде, зависнувши над нею в пошуках пилку. Якщо вам до вподоби бджоли, то швидкі коливання уявних крилець просто зараз змушують ваші нейрони підготувати тіло до того, щоб підійти ближче, аби уважніше її роздивитися: серце готується битися швидше, потові залози — наповнитись, а кров’яний тиск — знизитись. А якщо в минулому вас сильно вжалила бджола, ваш мозок може готувати тіло тікати або відмахуватися, виробляючи якусь інакшу схему фізичних змін. Щоразу, як мозок моделює сенсорний сигнал, він готує автоматичні зміни в тілі, що здатні змінити ваші відчуття.

Ваші пов’язані з бджолою моделювання походять зі сформованого у вашій психіці уявлення про бджолу. Це уявлення охоплює не лише відомості про бджолу як таку (яка вона на вигляд, який звук видає, що з нею робити, які зміни у вашій автономній нервовій системі дають можливість щось із нею робити тощо), а й інформацію, що міститься в інших пов’язаних із бджолами уявленнях та поняттях («луг», «квітка», «мед», «жало», «біль» тощо). Уся ця інформація інтегрується з вашим уявленням про поняття «бджола», визначаючи те, як ви моделюєте бджолу в цьому конкретному контексті. Отже, уявлення (наприклад, про бджолу) насправді є зібранням у вашому мозку нейронних схем, що відображують попередній досвід. Мозок комбінує ці схеми в різні способи для сприйняття та гнучкого спрямування ваших дій у нових ситуаціях.

Використовуючи сформовані у вас уявлення, мозок групує разом одні речі й розділяє інші. Базуючись на своїй системі уявлень, ви можете подивитися на три купи гною і сприйняти дві з них як «пагорби», а одну як «гору». У процесі конструювання світ можна порівняти з розкатаним тістом, а ваші уявлення — з формочками для печива, що визначають межі не тому, що ці межі природні, а тому, що вони корисні або бажані. Щоправда, ці межі мають свої обумовленості — ви б ніколи не сприйняли гору за озеро. Не все відносно.

Ваші уявлення є першочерговим інструментом вашого мозку для продукування здогадів про значення вхідних сенсорних сигналів. Наприклад, уявлення надають значення змінам звукового тиску, тому ви й чуєте їх як слова чи музику, а не як випадковий шум. У західній культурі більшість музичних творів базується на октаві, поділеній на дванадцять рівно рознесених півтонів, — рівно темперованій шкалі, складеній Йоганном Себастьяном Бахом у XVII столітті. Усі люди західної культури з нормальним слухом мають уявлення про цю шкалу, навіть якщо й не можуть її точно описати. Проте цю шкалу використовує не вся музика. Коли представники західного світу вперше чують музику індонезійського ґамелану, яка базується на семи півтонах в октаві з мінливим звучанням, вона нагадує їм якийсь гармидер. Мозок, налаштований на сприйняття дванадцятитональної шкали, не має уявлення про цю музику. Особисто я геть не сприймаю дабстеп, хоча моя донька-підліток явно має своє уявлення про нього.

Уявлення також надають значення хімічним речовинам, що створюють смаки та запахи. Якщо я подам вам рожеве морозиво, ви можете очікувати (моделювати) смак полуниці, але якщо воно матиме смак риби, то, мабуть, видасться вам дисгармонійним, можливо, навіть огидним. Якщо ж я представлю його як охолоджений лососевий мус, аби належним чином попередити ваш мозок, той самий смак ви сприймете як вишуканий (за умови, що вам до вподоби лосось). Ви можете думати про їжу як про те, що існує у фізичному світі, але фактично поняття «їжа» є значною мірою культурним. Звісно, існують певні біологічні обмеження, адже не можна, скажімо, їсти леза для бритви. Але ж існують і деякі ідеально їстівні речовини, які не всі ми сприймаємо як їжу, на кшталт гачиноко, японського делікатесу з личинок бджіл, від якого більшість американців рішуче відмовилися б. Причиною такої культурної відмінності якраз і є уявлення.

У кожну мить життя ваш мозок використовує уявлення для моделювання навколишнього світу. Без уявлень ви досвідно сліпі, як у випадку з бджолою. З ними ж ваш мозок моделює так непомітно й автоматично, що зір, слух та інші чуття здаються відображеннями, а не конструкціями.

Тепер поміркуйте ось над чим: що, як ваш мозок використовує той самий процес для визначення сенсу відчуттів, що походять ізсередини вашого тіла, — хвилювання, що виникає від вашого серцебиття, дихання та інших внутрішніх рухів?

З точки зору вашого мозку, ваше тіло є просто ще одним джерелом сенсорних сигналів. Відчуття від серця, легень, метаболізму, змін температури тощо схожі на нечіткі плями на рис. 2.1. Ці суто фізичні відчуття всередині тіла не мають жодного об’єктивного психологічного значення. Проте, щойно на сцену виходять ваші уявлення, ці відчуття можуть набувати додаткового значення. Якщо ви відчуваєте спазм у шлунку, коли сидите за обіднім столом, то можете сприйняти його за прояв голоду. Якщо ж наближається сезон грипу, можете розцінити те саме відчуття як нудоту. Якщо ви — суддя в залі суду, то можете інтерпретувати цей спазм як інтуїтивне відчуття, що відповідачеві не можна вірити. У конкретний момент у конкретному контексті ваш мозок використовує свої уявлення, щоб надати значення відчуттям — внутрішнім (тілесним) і зовнішнім (від світу), і то водночас. З неприємних відчуттів у шлунку мозок конструює випадок голоду, нудоти або недовіри.

Тепер подумайте про той самий спазм у шлунку, якщо ви нюхаєте памперс, важкий від пюре з ягнятини, як робили друзі моєї доньки на вечірці з відразливою їжею в день її народження. Ви можете розцінити його як прояв відрази. Або якщо до кімнати щойно зайшла людина, яку ви кохаєте, ви можете інтерпретувати цей спазм як муки сильного бажання. Якщо ж ви в кабінеті лікаря очікуєте на результати медичного обстеження, то можете сприйняти його за симптом тривоги. У згаданих випадках відраза, бажання й тривога, активовані у вашому мозку, є втіленнями ідеї емоції, поняття «емоція». Як і раніше, мозок створює значення з ваших відчуттів у шлунку, беручи до уваги також відчуття від світу навколо вас, конструюючи окремий випадок певного поняття.

Випадок емоції.

Саме так, мабуть, і утворюються емоції.

• • •

Коли я навчалася в аспірантурі, один хлопець із моєї програми з психології запросив мене на побачення. Я не дуже добре його знала й не хотіла йти, бо, чесно кажучи, він мені не надто подобався, але я так довго скніла того дня в лабораторії, що погодилася. Коли ж ми сиділи разом у кав’ярні, на свій подив, я відчула, як під час розмови до