Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

наше тіло. Дослідження засвідчують, що ваше тіло перетравлює ту саму випічку по-різному залежно від того, сприймаєте ви її як декадентський «капкейк» чи як корисний для здоров’я «мафін». Так само слова й культурні уявлення допомагають формувати вашу мозкову схему та фізичні зміни в тілі під час переживання емоцій.

Тепер, коли ми відкинули стільки припущень класичного погляду, нам потрібен для обговорення емоцій новий словник. Знайомі фрази, на кшталт «вираз обличчя», здаються практичними, але в суті своїй передбачають, що відбитки емоцій існують і що обличчя передає емоції. Ви, можливо, помітили, читаючи розділ 1, що я вигадала більш нейтральний термін — мімічна конфігурація, бо в нашій мові немає слова на позначення «набору рухів мімічних м’язів, що його класичний погляд сприймає як узгоджену одиницю». Я також усунула неоднозначність поняття «емоція», яке прийнято вживати як щодо окремих випадків, скажімо, у значенні «відчуття радості», так і на позначення цілої категорії — «Радість». Коли йдеться про конструювання кимось власного емоційного досвіду, я називаю це випадком емоції. Загалом я розглядаю страх, гнів, радість, смуток і т. ін. як категорії емоцій, бо кожне з цих слів є назвою сукупності різноманітних випадків, точнісінько як назвою сукупності різноманітних кондитерських виробів є слово «печиво». Якби я була дуже суворою, то взагалі викинула б із нашого словника слово «емоція», бо ми не маємо на увазі її об’єктивне існування в природі, а завжди говоримо про випадки й категорії. Але це вже трохи занадто по-орвеллівськи, тому я просто вказуватиму, коли маю на увазі випадок, а коли категорію.

Так само ми не «розпізнаємо» або не «виявляємо» емоцій інших людей. Ці терміни передбачають, що якась категорія емоцій має відбиток, котрий існує в природі незалежно від того, хто його сприймає, очікуючи на момент, коли він буде проявлений. Будь-яке наукове питання про «прояв» емоції автоматично передбачає певний тип відповіді. Згідно з конструктивістським способом мислення, я говорю про сприйняття випадку емоції. Сприйняття — складний психічний процес, що не передбачає існування за емоцією якогось нейронного відбитка, випадок емоції просто якимось чином відбувається. Я також уникаю висловів на кшталт «запуск у дію емоції» та «емоційна реакція» чи «емоції відбуваються з вами». Така редакція передбачає, що емоції є об’єктивними сутностями. Навіть коли ви не відчуваєте, що переживаєте емоцію, як це часто буває, ви однак є активним учасником цього переживання.

Я також не говорю про «точне» сприйняття чужих емоцій. Випадки емоцій не мають жодних об’єктивних відбитків в обличчі, тілі та мозку, тому про наукову «точність» тут не йдеться. Вони мають соціальне значення — ми, безумовно, можемо запитати, чи згодні двоє людей у своєму сприйнятті емоції або чи відповідає те чи інше сприйняття якійсь нормі. Але сприйняття існує все­редині тієї людини, яка сприймає.

Ці лінгвістичні особливості спершу можуть здатися дещо надуманими, але я сподіваюся, згодом ви зрозумієте їхню важливість. Цей новий словник надзвичайно важливий для розуміння емоцій і того, як вони створюються.

• • •

На початку цього розділу ви дивилися на набір плям, застосували добірку понять, і у вас матеріалізувалося зображення бджоли. Це був не фокус вашого мозку, а демонстрація того, як ваш мозок працює постійно, — ви берете активну участь у визначенні того, що бачите, і найчастіше не маєте про це жодної гадки. Ті самі процеси, що конструюють значення з простих зорових сигналів, забезпечують розгадку головоломки людських емоцій. Провівши в моїй лабораторії сотні експериментів та переглянувши тисячі звітів про експерименти інших дослідників, я дійшла абсолютно неінтуїтивного висновку, який поділяє дедалі більше моїх колег. Емоції не проявляються в обличчі чи вихорі всередині вашого тіла. Вони не походять із якоїсь конкретної частини мозку. Жодна наукова інновація не виявить дивовижним чином біологічного відбитка якоїсь емоції. А все тому, що наші емоції не є чимось вбудованим, що очікує прояву. Вони створюються. Нами. Ми не розпізнаємо і не ідентифікуємо емоцій — ми миттєво конструюємо в разі потреби власні емоційні переживання та сприйняття емоцій інших людей через складний взаємозв’язок між системами. Люди не покладаються на міфічні схеми емоцій, заховані глибоко всередині анімалістичної частини нашого дуже розвиненого мозку, — ми є архітекторами власного досвіду.

Ці ідеї не відповідають нашим відчуттям у повсякденному житті, де емоції, здається, виникають, немов маленькі бомбочки, що підривають усе, про що ми думали або що робили за хвилину до того. Так само, коли ми дивимося на обличчя й тіла інших людей, вони, здається, сповіщають про те, що відчувають їхні власники, без жодних сигналів чи зусиль з нашого боку, навіть коли самі ці власники про те й не здогадуються. А поглянувши на наших собак, що гарчать, та котів, що муркочуть, ми, здається, зможемо виявити і їхні емоції теж. Але ці суб’єктивні відчуття, хоч якими переконливими вони здаються, розкривають процес створення мозком емоцій анітрохи не більше, ніж наш досвід спостереження за рухом сонця по небосхилу підтверджує, що воно обертається навколо Землі.

Якщо ви новачок у конструюванні, то ідеї на кшталт «поняття емоцій», «сприйняття емоцій» та «мімічні конфігурації», мабуть, іще не стали для вас другою натурою. Щоб справді зрозуміти емоції — у спосіб, який відповідає сучасним знанням про еволюцію та відкриттям неврології, — слід відмовитися від деяких глибоко вкорінених способів мислення. Аби допомогти вам на цьому шляху, в наступному розділі я ознайомлю вас із практикою конструювання. Ми ретельно розглянемо відому наукову тезу про емоції, яку багато людей вважають фактом і яка впродовж п’яти десятиліть просувала класичний погляд на чільне місце у психології. Ми розберемо її з точки зору конструювання й побачимо, як упевненість перетворюється на сумнів. Пристебніть паски безпеки!

3.

Міф про універсальні емоції

Подивіться на жінку на рис. 3.1, яка кричить від жаху. Більшість людей, що народилися й виросли в західній культурі, можуть без зусиль побачити цю емоцію на її обличчі, навіть без жодного іншого контексту на фотографії.

Ось тільки... відчуває вона не жах. Насправді на цій фотографії зображена Серена Вільямс одразу після перемоги над своєю сестрою Вінус у фінальній серії Відкритого чемпіонату США з тенісу 2008 року. Відкрийте додаток В, аби побачити повне фото. У контексті ця мімічна конфігурація набуває нового значення.

Якщо обличчя Вільямс трохи змінилося перед вашими очима, щойно ви дізналися про контекст, то ви в цьому не самотні. То цілком звичайне явище. Як же у вашому мозку відбулася така зміна? Перша назва емоції, яку я використала, — «жах» — змусила ваш мозок змоделювати мімічні конфігурації, які ви раніше спостерігали в людей, що відчували страх. Ви майже напевне не підо­зрювали про ці моделювання, але вони сформували ваше сприйняття обличчя Вільямс. Коли ж я розкрила контекст фото — перемога в дуже важливому тенісному матчі, — ваш мозок застосував свої уявлення про теніс і перемоги, щоб змоделювати мімічні конфігурації, які ви бачили в людей, що переживали тріумф. Ці моделювання знову вплинули на ваше сприйняття обличчя Вільямс. У будь-якому разі, ваші уявлення про емоції допомогли вам певним чином інтерпретувати зображення.

У реальному житті ми зазвичай маємо справу з обличчями в контексті, приєднаними до тіл і пов’язаними з голосами, запахами та іншими супутніми деталями. Ці деталі дають вашому