Як народжуються емоції - Ліза Фельдман Барретт

Разом зі своїми співробітниками я застосувала класифікацію образів до нашого метааналізу досліджень емоцій за допомогою томографії мозку. Наша комп’ютерна програма класифікувала скани приблизно зі 150 різних досліджень. Ми виявили по всьому мозку схеми, які краще за сліпий випадок передбачали, чи переживають об’єкти в конкретному дослідженні гнів, відразу, страх, радість або смуток. Однак ці схеми не є відбитками емоцій. Схема гніву, наприклад, складається з набору вокселів по всьому мозку, але вона не обов’язково має з’являтися в кожному окремому скані мозку для гніву. Ця схема є абстрактним резюме. По суті, жоден окремо взятий воксель не з’являвся в усіх сканах гніву.

У разі належного застосування класифікація образів є прикладом популяційного мислення. Як ви, можливо, пам’ятаєте, вид являє собою сукупність різноманітних індивідів, тому може бути узагальнений лише з точки зору статистики. Таке резюме є абстракцією, якої не існує в природі, — воно не описує жодного окремого представника виду. Те саме справджується й щодо емоцій: у різних ситуаціях та в різних людей різні комбінації нейронів можуть створювати випадки тієї чи іншої категорії емоцій, на кшталт гніву. Навіть коли два переживання гніву здаються вам однаковими, вони можуть мати різні мозкові схеми, з огляду на дегенерацію. Але ми все одно здатні узагальнити багато мінливих випадків гніву, щоб описати, яким чином, з абстрактної точки зору, їх можна відрізнити від усіх мінливих випадків страху. (Аналогія: немає двох однакових лабрадорів-ретриверів, але всіх їх можна відрізнити від золотистих ретриверів.)

Довгий пошук відбитків в обличчі, тілі та мозку привів мене до усвідомлення, якого я не очікувала: нам потрібна нова теорія емоцій та їх походження. У наступних розділах я ознайомлю вас із цією новою теорією, що пояснює всі висновки класичного погляду, як і всі невідповідності, які ви щойно побачили. Відійшовши від відбитків та дотримуючись фактичних свідчень, ми пошукаємо краще та більш науково виправдане розуміння не лише емоцій, а й самих себе.

2.

Емоції конструюються

Будь ласка, подивіться на чорні плями на рис. 2.1.

Якщо ви бачите ці плями вперше, зрозуміти, що це, вашому мозку не так просто. Нейрони вашої зорової кори обробляють лінії та краї. Мозочкова мигдалина швидко збуджується через новизну вхідної інформації. Інші ділянки мозку просіюють ваш попередній досвід, щоб визначити, чи зустрічалися ви з чимось подібним раніше, і спілкуються з вашим тілом, аби підготувати його до поки що не визначених дій. Найімовірніше, ви перебуваєте в стані досвідної сліпоти, бачачи лише чорні плями невідомого походження.

Щоб вилікувати свою досвідну сліпоту, подивіться на зображення в додатку Б, а потім поверніться до цієї сторінки. Після цього ви вже точно бачитимете не якісь безформні плями, а знайомий об’єкт.

Що тільки-но відбулось у вашому мозку, змінивши ваше сприйняття цих плям? Мозок додав інформацію з повного фото до величезного масиву свого попереднього досвіду і сконструював знайомий об’єкт, який ви тепер бачите в цих плямах. Нейрони вашої зорової кори змінили своє збудження, додавши уявні лінії, що пов’язують ці плями в обриси, яких фізично там немає. Ви, якщо можна так висловитися, галюцинуєте. Не в страшному розумінні галюцинацій, коли варто лягти до лікарні, а в цілком буденному: мозок, власне, і створений для таких дій.

Приклад із рис. 2.1 ілюструє кілька цікавих моментів. Тон вашим теперішнім відчуттям задає попередній до­свід — безпосередніх зустрічей, фото, фільмів, книжок. Крім того, весь процес конструювання є невидимим для вас. Хоч як ви будете намагатися, не зможете поспостерігати за собою або відчути, як саме конструюєте ті чи інші образи. Для демонстрації факту такого конструювання нам потрібен спеціальний приклад. Ви свідомо переживаєте перехід від невідомого до відомого, тому що бачили рис. 2.1 як до, так і після отримання відповідних знань. Процес конструювання є настільки звичним, що ви можете вже ніколи більше не побачити цей рисунок як безформні обриси, навіть якщо дуже старатиметеся забути його й відновити досвідну сліпоту.

Цей маленький фокус мозку є настільки поширеним і нормальним, що психологи відкривали його знову й знову, перш ніж зрозуміли, як він працює. Ми називатимемо його моделювання. Це означає, що за відсутності вхідних сенсорних сигналів ваш мозок змінив тип збудження своїх сенсорних нейронів. Моделювання може бути зоровим, як у випадку з нашою картинкою, або охоп­лювати будь-які інші чуття. У вас ніколи не звучала в голові пісенька, якої ви ніяк не могли позбутися? Така слухова галюцинація також є моделюванням.

Згадайте останній раз, коли хтось простягав вам соковите червоне яблуко. Ви тягнетесь до нього, відкушуєте шматочок і відчуваєте в роті терпкий смак… У такі моменти збуджуються нейрони сенсорних та рухових ділянок вашого мозку. Рухові нейрони активізуються для породження рухів, а сенсорні — для обробки сигналів органів чуття: про колір яблука — червоного з зеленавим бочком, його гладеньку поверхню у вашій долоні, свіжий аромат, гучний хрумкіт, коли ви його кусаєте, та багатий смак із відтінком солодкості. Інші нейрони змушують ваш рот зволожитися, щоб виділити ферменти й розпочати травлення, виробляють кортизол, щоб підготувати тіло до метаболізму цукрів яблука, а також, можливо, змушують трохи попрацювати шлунок. Але ось що цікаво: просто зараз, коли ви прочитали слово «яблуко», ваш мозок відреагував певною мірою так, неначе яблуко справді було. Ваш мозок поєднав частинки знань про яблука, які ви бачили й куштували раніше, і змінив тип збудження нейронів у сенсорних та рухових ділянках для створення психічної моделі концепту «яблуко» — за допомогою сенсорних та рухових нейронів змоделював відсутнє яблуко. Моделювання відбувається так само швидко й автоматично, як серцебиття.

На дванадцятиріччя моєї доньки ми скористалися силою моделювання, влаштувавши вечірку з «відразливою їжею», щоб трохи повеселитися. Коли до неї прийшли гості, ми подали їм піцу, в яку підмішали зелений харчовий барвник, аби сир був схожий на плісняву, та персикове желе, помережане шматочками овочів, що дуже нагадувало блювотиння. Серед напоїв подали білий виноградний сік у пластикових баночках для аналізу сечі. Усі відчули нестримну відразу (як на дванадцятирічних, то був просто ідеальний гумор), а декілька гостей навіть не змогли змусити себе доторкнутися до їжі, бо мимоволі змоделювали у своїй уяві гидотні смаки та запахи. Проте основною стравою була гра, в яку ми грали після обіду: простий конкурс із визначення наїдків за їхнім запахом. Ми використовували пюре, схоже на дитяче харчування, — персики, шпинат, яловичина і т. ін., — вигадливо вимастивши ним памперси, так що на вигляд воно було точнісінько як дитячі випорожнення. Навіть попри те, що гості знали, що то їжа, декого мало не вивернуло від змодельованого запаху.

Моделювання є припущеннями вашого мозку щодо подій у світі. Кожної миті, коли ви не спите, ви стикаєтеся з неоднозначною, строкатою інформацією від ваших очей, вух, носа та інших органів чуття. Мозок використовує ваш попередній досвід для створення якоїсь гіпотези — моделювання — і порівнює її з какофонією, що надходить від ваших органів чуття. Так моделювання дає змогу вашому мозку вкласти в цей галас