Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Зрештою, сам Сковорода, який знав декілька мов і здобув Грунтовну філологічну освіту, мав підстави вважати свою "мову з письма" за українську. Скажімо, у ній можна знайти чимало живомовних елементів. За підрахунками Віталія Передрієнка, 84 % словоформ «Саду божественных пѣсней» під оглядом лексики та словотвору співвідносні з утвореною на говірковому Грунті новою українською літературною мовою. Трохи нижчий відсоток - у філософських діалогах Сковороди (наприклад, у «Наркіссі» він складає 73,6 %). Живомовна стихія виявляється в Сковороди й на рівні лексики (батько, враз, гуска, долоня, земелька, козля, легесенько, лихо, мати, молоденька, пгьсенька, привитанье, самота, соловеечко, соломяный, сопѣлка, сыночок, цап тощо), і на рівні фонетики та граматики (впав, гублят, люблят, меншого, разъярився, щасливим; вимова літери ѣ як і; поплутання літер ы та и; озвучення приголосних у префіксах та прийменниках, як-от: знова, з злим; уживання кличної форми іменників: библіотеко, брате, герою Богдане, дѣду, добродѣйко, друже, жабо, косо, отче, покою, птичко, сватку, сину, смерте, соловеечку, языче, - дієслів першої особи множини наказового способу: будьмо, испытуймо, питаймо, послушаймо, поудержмо, поучимся, про-должаймо, розбиваймо, - та давального відмінка однини іменників чоловічого роду на -ові/-еві: гостеви, дуракови, птенцеви, человѣкови; живомовні форми прийменникового керування відмінками, як-от: бѣжит до вас, почитает над богатство), і на рівні синтаксису. Так, у своїй поезії Сковорода послуговувався здебільшого прозорими експресивними конструкціями, чимало з яких мають живомовний характер ("...синам с батком, наспѣвшим з оранья, / Сама варит мати в домѣ...", "Только солнце выни-кает, / Пастух овцы вьіганяет...", "Стоит явор над горою, / Все кивает головою"). Окрім того, Сковорода часто засновує віршований ритм (можливо, маючи за взірець Псалтир) на повному синтаксичному паралелізмі сусідніх рядків: "Пройшли облака. Радостна дуга сіяет. / Пройшла вся тоска. Свѣт нам блистает". Так само живомовне підложжя мають і ті сковородинські синтаксичні конструкції, які розпочинаються зі сполучників або часток ("А кто же сіє спѣвает?", "Ба! А что значит глум?", "И мой батько сію пѣсеньку спѣвает"), містять іменникові артиклі ("Видно, что то Боїу люба / Та простота беззлобна груба", "Когда та болѣзнь позмикала жили") або передають якісь особливі граматичні зв'язки ("Заблудили мы в землю'', "На похилом над воду дубѣ сидвл Орел", "До тебе моя природа"). Синтаксис байок віддзеркалює атмосферу живої розмови. Задля цього Сковорода часом навіть стилізує певні конструкції. Наприклад, синтаксична будова мовної партії Вола-судді в байці «Мурашка и Свинья» засновується на канцелярських кліше: "Понеже бѣдная Мурашка точію одну горсть зерна имѣет, как сама призналася в том добровольно, да и кромѣ зерна ничего больше не употребляет, а напротив того у госпожи Свиньи имѣется цвлая кадь, содержащая горстей 300 с третью, того ради по всѣм правам здраваго разсуж-денія...". Тим часом досить складний синтаксис сковородинських філософських трактатів та діалогів обумовлений і характером персонажів, і характером проблематики, і характером джерел, що ними послуговувався письменник.
Мова сковородинських творів дуже барвиста також з огляду на рясні фразеологізми. Серед них можна виокремити декілька груп, а саме: ідіоми ("в дурнѣ пошитись", "концы в воду", "мѣхом пугаєш", "от младых ногтей"), приказки та прислів'я ("Сія воля єсть пуще всякой неволи", "высоко полетѣла, да не далеко сѣла", "Не знаю, Бог весть...", "У кольца нѣт конца", "Охота силняе неволи", "Чего не положил, не руш"), крилаті фрази ("троянскій конь", "о tempora, о mores"53), сталі порівняння ("бѣла, аки спвг", "как рыба с водою") тощо. Сковорода подає фразеологізми кількома мовами: книжною українською, церковнослов'янською, латинською та грецькою. У своїх кириличних текстах філософ може подавати латинські та грецькі вирази без перекладу, може перекладати їх достотно або вільно переказувати (так, латинська фраза "Finis opus coronat"54 набуває у Сковороди такої форми: "Доброе намѣреніе и конец всякому двлу єсть печать"). Основними джерелами сковородин-ської фразеології був український та чужий фольклор, твори стародавніх грецьких та римських авторів, інскрипцїї в емблематичних енциклопедіях, але щонайперше -церковнослов'янська Біблія: довгі "симфонічні" вервечки біблійних віршів ("'Рѣх'. 'Посла слово своє и исцѣли их'. 'Рѣх'. 'В началѣ бѣ слово'. 'Рѣх'. 'Бог рекій из тмы свѣту возсіяти'. 'Рѣх'. 'Той сотрет твою главу7. 'Рѣх'. 'Рече Бог: Да будет свѣт"') на значну міру визначають стиль творів Сковороди. Не тільки поезії «Саду божественних пѣсней», але й чимала частина інших творів Сковороди, за його власними словами, "прозябає із зерняток Святого Письма". Та й себе самого Сковорода часто називав не інакше, як "любителем священної Біблії". Його метафізичний Ерос (Amor divinus) набуває форми любові до Біблії: недаром філософ охрестив її "коханкою", до якої він прийшов у тридцятилітньому віці і яка заволоділа ним цілковито, змусивши зректися всіх інших захоплень. В одному з листів Сковорода стверджував, що народився власне задля того, аби тлумачити Біблію. Філософ виокремив її в особливу онтологічну сферу ("символічний світ"), мавши на думці, що саме цей текст є надійним провідником людського серця на терени Святого Духа. Ба більше - для Сковороди Біблія була справжнім "воплоченим Богом". Отож мистецтву тлумачення Святого Письма філософ присвятив цілу низку своїх творів, зокрема трактати «Silenus Alcibiadis», «Жена Лотова» та діалог «Потоп зміин». Крім того, письменник повсякчас апелює до авторитету Біблії, напружено розмірковує над сенсом старозаповіт-них і новозаповітних сюжетів та образів. Недаром назви багатьох сковородинських творів («Асхань», «Жена Лотова», «Потоп зміин» тощо) пов'язані з Біблією, а
