Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
До найважливіших джерел творчості Сковороди належить також патристика, передовсім східна. Сам Сковорода, розмірковуючи про "сродність до богослів'я", стверджував, що, перед тим як увійти "в свягценнвйшій храм Библіи", богослов неодмінно мусить "погомоніти" "с отцами вселенскими". Отож, імена отців Церкви досить часто зринають у його творах. Із патристикою пов'язані й чільні ідеї Сковороди, зокрема "наслідування Христа", "обоження" (цю науку Сковорода міг знайти в Климента, Орігена, Григорія Назіанзина, Григорія Ниського, Василія Кесарійсько-го, Макарія Єгипетського, Діонісія Ареопагітського, Максима Сповідника та інших), себепізнання, "внутрішньої людини", "анамнезису", "гесихїї"-"суботи", людських "разнопутій". Патристика була також одним з головних джерел сковородинських символів. Як казав Дмитро Чижевський, "остаточно зрозуміти символіку Сковороди можна лише на Грунті символіки отців Церкви та барока". З-поміж східних отців Сковорода дуже цінував каппадокійців. Принаймні реєстр "істинних богословів" у трактаті «Жена Лотова» він розпочинає саме з діячів каппадокійського іуртка: "Та-ковы суть: Василій Великій, Іоанн Златоустый, Григорій Назіанзын, Амвросій, Іеро-ним, Авіустин, папа Григорій Великій и сим подобные. Сіи-то могли с Павлом сказать: 'Мы же ум Христов имами'". Філософ спирався на отців-каппадокійців у своїх міркуваннях про єдність світу та часу, про "обоження", про "внутрішню людину", про символічне розуміння Святого Письма, про Божі ймення тощо. Сковороду єднає з каппадокійцями також схильність до антитетики та ціла низка образів: "море", "камінь", "дзеркало", "серце", "рослина" й інше. Дуже високо він ставить і Максима Сповідника, особливо в ході розгляду навзаєм пов'язаних між собою питань про "дві волі" в людині, про "світ-театр" (theatrum mundi), про онтологічну незакоріненість зла й теодицею: "Которіи внутреннѣе мене спознали, тѣ доволно увѣренны, что я о сем імѣю мнѣніе з Максімом Святим. Он говорит, что нѣт нѣгдв злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти вездв одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію тѣ ж от Бога созданніи благій вегцы, приведеним квм в безпорядок". Та, очевидно, найтісніше творчість Сковороди пов'язана з традиціями Олександрійської богословської школи. І Філон, і Климент, і Оріген, як свідчив Михайло Кова-линський, входили до десятка найулюбленіших авторів Сковороди, а сковородинська манера тлумачення Біблії на значну міру залежить від олександрійської алегорези. Наприклад, образ радісного Христа, змальований у діалозі «Симфоніа, нареченная Книга Асхань...» ("И конечно, что бѣдныи ни мало не вникнули внутрь себе, кой Христа с его друзьями называют меланхоликом. Отсюду родится и несмы-сленный тот запрос: смѣялся ли когда Христос? Сей вопрос весьма схож с премуд-рым сим: бывает ли когда горячее солнце? Что ты говориш? Христос єсть сам Авра-амов сын, Исаак, то єсть смѣх, радость и веселіє, сладость, мир и празднество..."), виразно нав'язується до Климентової префіїурацїї "Ісак - Христос". Климентові «Стромати» певною мірою позначилися також на сковородинському розумінні ідеї "Пізнай себе" (принаймні характерне для Сковороди ототожнення старогрецького гасла уѵшѲі стеаитоѵ63 з Мойсеевим закликом слідкувати за собою має промовисту паралель у другій книзі «Строматів») та дружби як справжньої християнської любові (ауатіг|). Навіть свій улюблений Епікурів вислів: "Спасибі Боїу, що потрібне зробив легким, а важке - непотрібним", - Сковорода знайшов, очевидно, в Климента. Зрештою, інтерес нашого філософа до єгипетського символічного письма теж міг бути (принаймні почасти) інспірований Климентом, адже саме той уперше подав його докладний опис та класифікацію.
Помітний вплив на світогляд Сковороди справив також Оріген. Саме Оріген міг спонукати Сковороду до роздумів про вічність матерії (згідно з Орігеном, матерія є така ж стара, як і час), про всеосяжну віднову творива, чи аттокатасгтасад тіаѵтсоѵ, про Божі ймення (на думку Орігена, Бог не має властивого собі імені), про пізнання як спогад (аѵа|аѵг|огд) тощо. Проте найвиразніше вплив Орігена на Сковороду виявляється в ділянці біблійної герменевтики. Сковорода, так само, як і Оріген, енергійно наголошує на символічній природі Святого Письма, а міркування українського письменника про безглуздість буквального розуміння Біблії повторюють орігенівські майже дослівно. Порівняймо Орігенове поцінування шестоднева ("Яка притомна людина може припустити, що був перший, другий та третій день - з ранком, із вечором та ніччю, коли ще не було ні сонця, ні місяця, ні зір, а в перший день не було навіть неба?") зі словами Сковороди в діалозі «Потоп зміин»: "'Да будеш свѣтѴ Отку-ду же свѣт сей, когда всѣ небесныя свѣтила показалися в четвертий день? И как день быть может без сонца?" Те саме можна сказати й про Філона Олександрійського. Принаймні свого часу Дмитро Чижевський дійшов висновку, що "теорія пізнання Сковороди є здебільшого та назагал філонівською": саме Філон започаткував науку про об'явлення Бога в "трьох світах" (природі, людині та Біблії), він-таки вперше почав символічно трактувати Святе Письмо, намагаючись узгодити його з грецькою філософією. Крім того, він обстоював такі важливі для Сковороди ідеї, як "обожен-ня", людина-мікрокосмос, "внутрішня людина" ("небесний Адам"), Софія-Пре-мудрість Божа, преекзистенція матерії тощо. Для науки Філона (як і Сковороди) характерний питомо платонівський дуалізм. Філон-таки запровадив до богослів'я й прикметну для Сковороди антитетичну модель думання.
Чималу роль у творчості Сковороди відіграли й традиції середньовічної та ново-часної західної літератури, філософії і богослів'я, що їх він опанував у стінах Києво-Могилянської академії, а також під час своєї закордонної мандрівки. Недаром у ході розгляду тих чи тих ідей Сковороди коментатори зазвичай покликаються на Авіус-тина, Агріппу Нетесгаймського, Алана de Insulis, Альберта Великого, Амвросія Ме-діоланського, Ангела Сілезія, Баадера, Роджера Бейкона, Беме, Бернгарда Шартр-ського, Боеція, Бонавентуру, Валентина Вайгеля, Міхаеля Гана, Гуго від св. Віктора, Дітріха Фрайберзького, Дунса Скота, Єроніма Стридонського, Майстра Екгарта, Еріугену, Етінгера, Іринея Ліонського, Ніколая Кузанського, Квіріна Кульмана, Рай-мунда Люллія, Мартіна Лютера, Філіппа Меланхтона, Парацельса, Петра Ломбардського, Сведенборга, Себастьяна a Matre Dei, Сузо, Тавлера, Тому Аквінського, Тому Кемпійського, Себастьяна Франка чи Франциска Асизького. Так, одним з найулюбленіших письменників Сковороди був Аврелій Авіустин. Сковорода спирається на Авіустина під час розгляду питань про матерію та форму, про пізнання як "анамне-зис", про "серце", "обоження", безпочатковість світу в часі тощо. Покликаючись на авторитет Авіустина, Сковорода розв'язує також проблему "двох воль" (Божої та власної) в людині:
Правду Авіустин пѣвал: ада нѣт и не бывал.
Воля - ад, твоя проклята,
Воля наша - пещь нам ада.
Тим часом погляди Сковороди на питання "теозису", тотожності пізнання та любові близькі до кола ідей Ніколая Кузанського. Так само близькими є й уявлення обох філософів про Бога як про "безмежну кулю", їхня математична символіка тощо. Сковороду та Ніколая Кузанського споріднює також схильність до антитетичного способу думання (Кузанець
