Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Сковородинську біблійну ноематику, тобто науку про сенси Святого Письма, і гевристику (науку про віднаходження цих сенсів) можна охарактеризувати, як усеосяжну алегорезу тексту Біблії. Якщо українські письменники XVII-XVIII століть здебільшого послуговувалися "почвірною" методою тлумачення Святого Письма, тобто розглядали його на чотирьох семантичних рівнях: буквальному (історичному), моральному (тропологічному), алегоричному (прообразному) й анагогічному ("Tittera gesta docet, quid credes allegoria, / Moralis quod agas, quo tendas anagogia"55), - то Сковорода не визнавав за буквальним та моральним сенсами Святого Письма жодної іншої рації, окрім знакової.
Філософ був схильний тлумачити Боже слово в перспективі платонівського «Кратіла»: у Бога, каже він, "имя и существо єсть тождеством. Как только назвал, так вдруг и естество дал". Тим часом кожне слово ("имя") є не чим іншим, як символом, емблемою або ієрогліфом. Ще в байці «Велблюд и Олень» Сковорода писав, що "Бібліа єсть источник. Народная в ней історіа и плотскіи имена есть-то грязь и мутная иль... Слово, имя, знак, путь, слѣд, нога, копыто, термин єсть то тлѣнныи ворота, ведущіи к нетлѣнія источнику. Кто не раздѣляет словесных знаков на плоть и дух, сей не может различить между водою и водою, красот небесных и росы". Отже, біблійні образи постають тут щонайперше "обіцянками невидимого": "Разумѣть же значит: сверх виднаго предмета провидВть умом нѣчтось невидное, обѣтованное ви-дным". Це засвідчують також міркування Сковороди щодо структури образу. "...B симболичном, или біблічном, мырѣ..., - писав філософ, - єсть матеріа и форма, сирѣчь плоть и дух, стѣнь и истина, смерть и жизнь. Напримѣр, солнечная фііура єсть матеріа, или стѣнь. Но понеже она значит положившаго в сонцѣ селеніе своє, того ради вторая мысль єсть форма и дух, будьто второе в сонцѣ сонце". Іншим разом Сковорода добачає в структурі образу три рівні: "образ простый", "образ обра-зующій" та "образ образуемый", чи архетип. Скажімо, герменевт мав би розрізняти "небо простое, образующее и небо небесе". "Просте небо" є тут знаком "неба твірного", а те своєю чергою - знаком "неба небесе", тобто архепипу. Варто відзначити, що застосовувана Сковородою гевристика передбачала тлумачення тексту Біблії з огляду на його прагматику та зміст, контексти, а також на "словесні" (verbalis) та "речові" (realis) паралелізми.
До сковородинського "символічного світу" входить не лише Святе Письмо, але й численні емблематичні образи. Окреслюючи їхню природу, Сковорода писав: "...Древній мудрецы имѣли свой язык особливий, они изображали мысли свой образами, будто словами. Образы тѣ были фиіуры небесных и земных тварей, на-примѣр, солнце значило истину. Кольцо, или змій, в кольцо свитый, - вѣчность. Якорь - утвержденіе или совѣт... Образ, заключающій в себѣ тайну, именовался по-еллински £[if}Ari[ia, emblema...". Ця мова "стародавніх мудреців" багато важила й у творах самого письменника. Принаймні Дмитро Чижевський мав підстави стверджувати, що Сковорода, побіч Ніколая Кузанського, Гільдегарди Бінгенської, Якоба Беме, Абрагама фон Франкенберга, Даніеля Чепка, Ангела Сілезія та інших, "належить до найяскравіших представників емблематичного стилю в містичній літературі Нового часу". Сковородинські емблеми та символи він поділяв на п'ять основних груп: 1) тварини й птахи (віл-молотник, змія, бусел, мата, голуб, олень, верблюд)', 2) фантастичні істоти (сфінкс, сирени, фенікс)', 3) рослинний світ (колос, яблуня, квасоля, зерня)', 4) мертва природа (магніт, веселка, сонце, вода, джерело, потік, криниця, скеля); 5) продукти людської праці (лабіринт, перстень, жорна, годинник, якір, колесо, коло, ціп, сітка). Джерелом цих та численних інших уживаних Сковородою образів були надзвичайно популярні за часів бароко емблематичні збірники й енциклопедії, що справили помітний вплив і на українську літературу ХѴП-ХѴІП століть. Досить пригадати видану в Києві 1712 року збірку емблематичної поезії під назвою «Иоіка іерополітіка», що зажила свого часу неабиякої слави й перегодом друкувалася також у Санкт-Петербурзі, Москві, Львові та Відні, або українські переклади західних емблематичних збірників: Феофан Прокопович, ще бувши префектом Києво-Моги-лянської академії, переклав славетну збірку іспанського письменника Дієш де Саа-ведри «Symbola politica» під назвою «Изображеніє христіано-политического властелина символами обясненноє от Дидака Сааведры Факсадра», а Іван Максимович зробив "претолкованіє" збірки Бенедикта Гефтена «Regia via crusius» під назвою «Царскій путь креста Господня, воводящій в живот вѣчный». Тим часом Сковорода користувався передовсім емблематичною збіркою «Symbola et emblemata», надрукованою в Амстердамі 1705 року. Ця книга має 840 гравюр з підписами церковнослов'янською, латинською, французькою, італійською, іспанською, англійською, голландською та німецькою мовами.
Здебільшого саме з репертуару сталих виражальних засобів ренесансно-баро-кової емблематики Сковорода брав і свої численні міфологічні образи: Актеон, Амур, Аполлон, Аріадна, Астрая, Атлант, Венера, Геркулес, Діана, Едіп, Іксіон, Мі-нерва, музи, Нарцис, Одіссей, сирени, сфінкс, Тантал, Фаетон, Юпітер, Янус тощо. Скажімо, міф про Нарциса він тлумачить, з одного боку, на взір Плотинової алего-рези "Нарцисового гріхопадіння", тобто як символ залюбленості душі в плинну матерію ("буій Наркісс"), а з другого - як уособлення ідеї себепізнання: "Наркісов образ благовѣстит сіє: 'Узнай себе!' Будьто бы сказал: хощеши ли быть доволен собою и влюбиться в самаго себе? Узнай же себе. Испытай себе крѣпко... Право! Како бо можно влюбитися в невѣдомое?" Оця сковородинська алегореза засновується не так на Овідієвих «Метаморфозах», як на емблематиці: недаром у своєму «Алфавиті...» Сковорода змалював 718-у емблему зі збірника «Symbola et emblemata», яка називається «Нарцисс над водою» і має інскрипцію "Nosce te ipsum"42. Досить далеко відбігає від сюжетів класичної грецької міфології також сковородинська версія Танталової історії («Fabula de Tantalo»). Дмитро Чижевський уважав імовірним джерелом цієї поезії популярну емблематичну збірку Отто ван Веена «Emblemata Horatiana»56 (Амстердам, 1684).
Загалом, коли мова заходить про джерела літературної творчості Сковороди, то, крім Біблії й емблематики, очевидно, найперше слід мати на думці старих поганських і християнських авторів, адже давно
