Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Хронологічно ці події збігаються з початковим етапом правління Нерона (54—68 рр.), який при сходженні на престол скасував усі накази Клавдія [Тас. Ann., XIII, 5] і до початку 60-х років І ст. провадив помірну політику в дусі порад Сенеки і Бурра[1088]. Можливо, що у зв'язку із скасуванням усіх розпоряджень імператора Клавдія перед тірською громадою постало питання щодо юридичного статусу міста та взаємовідносин з Римом за часів правління нового імператора. В Рим чи до легата провінції Мезія, мабуть, було відряджено посольство, основним завданням якого мало стати врегулювання стосунків з римською адміністрацією. Введення у Тірі нової ери, а також карбування серії монет із зображенням чоловічого бюсту, повернутого вправо, і написом ІЕРАС CYNKΛHTOY (священного сенату) у вінку, очевидно, свідчить про успіх посольства, яке спонукало римський сенат прийняти якусь постанову щодо Тіри. Беручи до уваги практику, що склалася у взаємовідносинах Риму із залежними грецькими містами, розташованими за межами офіційних кордонів провінції, є всі підстави припустити, що ця постанова Сенату була пов'язана з юридичним статусом міста. Саме на основі цієї постанови в подальшому і регулювалися взаємовідносини Тіри з римською адміністрацією.
Рис. 86. Латинський напис на фронтоні споруди. Тіра.
Постанова Сенату або якийсь інший законодавчий акт, який було прийнято щодо громадянської общини Тіри, міг бути lex civitatis[1089], де були визначені права і обов'язки тіритів стосовно імперії. Цим актом місту, мабуть, було надано певну громадянську організацію, а також низку важливих для Тіри привілеїв, які й спонукали тіритів на честь цієї події запровадити нове літочислення і випустити в обіг спеціальну серію монет. Природно, нове літочислення не завжди обов'язково супроводжувалося наданням якихось привілеїв або свобод[1090]. Але той факт, що підтвердження елевтерії за часів Августа в грецьких містах було подією, яка відзначалася введенням нових ер, робить цей висновок цілком слушним.
З огляду на близькість тірських монет із зображенням чоловічої голови і написом ІЕРАС CYNKAHTOY з монетними типами грецьких міст східної частини імперії[1091], яким, як правило, було надано права автономії, можна припустити, що й Тіра одержала аналогічні права: внутрішнє самоврядування під контролем адміністрації провінції Мезія. Цей висновок добре узгоджується з даними про філеллінську спрямованість політики і проеллінізм Нерона, який не тільки подарував Афінам виняткові права, а й щодо населення грецьких міст в цілому провадив дуже м'яку політику[1092].
Фактична залежність міста від імперії, зокрема від адміністрації провінції Мезія, допомога, яку було надано місту, і, вірогідно, прохання самих тіритів спричинилися до того, що близько 57 р. Тірі спеціальним законодавчим актом було надано права автономії. Цим правовий стан міста було зрівняно зі статусом однієї з категорій провінційно-римських міст.
Надання Тірі права автономії, очевидно, супроводжувалося даруванням якихось суттєвих пільг чи привілеїв. З дещо пізніших епіграфічних джерел відомо, що на межі II—III ст. тірити звернулися до легата Нижньої Мезії з проханням підтвердити їхні привілеї щодо мита [IOSPE, І2, 4]. З відповіді на це звернення випливає, що привілеї стосовно мита були надані місту раніше, приблизно в середині І ст., коли римська адміністрація визначила для нього певну форму громадянської організації.
Враховуючи географічне положення Тіри і те, що у Нижньому Подністров'ї, де мешкало гето-дакійське й сарматське населення, було неспокійно, торговельні операції здійснювалися тіритами, найімовірніше переважно морським шляхом. Тіра протягом перших століть н. е., як і в елліністичний час, була важливим центром транзитної торгівлі. Тому звільнення громадян міста від мита було дуже вигідним. Без перебільшення можна сказати, що така пільга мала сприяти стабілізації і піднесенню економіки Тіри[1093].
Наприкінці І ст. громадянська війна 68—69 рр. у Римі, в якій активну участь брала Мезійська армія, та інші внутрішні потрясіння, які в цей час мали місце на території імперії, обумовили послаблення залежності Тіри від Риму. Після проголошення імператором Веспасіана відбулися певні зміни в правовому становищі Тіри. Про це свідчить поява серії монет провінційного типу із зображенням орла, на відміну від попередніх монет квазіавтономного типу, що узгоджується з політикою Веспасіана, спрямованою на обмеження сепаратизму провінцій і скасування привілеїв, що були надані грецьким містам Нероном [Suet. Vesp., 8; Dio Cass., LXIII, 14, 1-2].
З огляду на антидакійську спрямованість політики Доміціана (81—96 рр.) Тіра, враховуючи її вигідне стратегічне положення, вірогідно, займала певне місце в планах римської адміністрації. У просуванні на північ від Дунаю римських військових загонів і спробах закріпитися на нових територіях Тіра мала відігравати роль римського опорного пункту. Про це побічно може свідчити випуск значної серії монет, який, певно, був здійснений на честь поділу Мезії на Верхню і Нижню[1094], бо саме в адміністративне підпорядкування останньої повинна була потрапити Тіра. Після Дакійських війн Траяна і утворення провінції Дакія у Тірі з'являється римська залога.
Протягом II—III ст. склад римської залоги був не дуже стабільним. У першій половині II ст. тірська вексиляція складалася з солдатів V Македонського легіону і допоміжних військ (auxilia), під командуванням центуріона цього легіону. Близько 167/168 рр. солдати V Македонського легіону поступово виводяться з Нижньої Мезії в Дакію і їм на зміну у Тіру приходять військовослужбовці І Італійського легіону. Мабуть, на початку III ст. у Тірі дислокувалися солдати XI Клавдієва легіону. Окрім римських сухопутних військ у Тірі, можливо, базувалися кораблі Мезійської ескадри, про що свідчить присвята на вівтарі III ст. від імені морського піхотинця[1095].
У перших століттях н. е. органами законодавчої влади в Тірі, як і раніше, були Рада і Народні збори. Виконавча влада зосереджувалася в руках колегії архонтів, яка складалася з чотирьох осіб. Таким чином, у Тірі в цей час зберігалися інститути, характерні для демократичного самоврядування. Однак не слід думати, що демократична форма правління зберігалася у Тірі в незмінному вигляді. Постанови Народних зборів мали силу закону лише після їх затвердження посадовими особами. Це свідчить про втрату Народними зборами своєї демократичної ролі і про зростання значення органів виконавчої влади.
Яскравим свідченням цього процесу є форма звернення Овінія Тертулла, легата Нижньої Мезії (198—201 рр.), до тіритів: «Αρχουσι, βουλη, δημω Τυρανων» (Архонтам,
