Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів

Значно виразніше виявилася романізація міста, передусім у політичній сфері. Так, зближення з Римом і розміщення в Херсонесі римської залоги призвело до поширення на його населення впливу провінційно-римської культури. Надання представникам соціальної верхівки прав римського громадянства спричинилося до утворення в місті привілейованого прошарку, який, разом із солдатами залоги і членами їхніх сімей став опорою римської адміністрації, впроваджуючи в життя її політику. Залишаючись формально «вільним», Херсонес фактично повністю потрапляє у залежність від римської адміністрації, представником якої у II ст. був військовий трибун. На нього покладалося не тільки командування римськими військами, а й контроль за органами місцевого самоврядування.

Крім політичної сфери романізація певного мірою відбилася й на інших сферах життя населення, насамперед на матеріальній культурі й образотворчому мистецтві. Це пояснюється не тільки прямим римським впливом, а й посиленням економічних і культурних контактів Херсонеса з іншими районами, які входили до складу Римської імперії. Водночас Херсонес й у II—III ст. не втратив свого грецького обличчя і, незважаючи на певний провінційно-римський вплив, залишався самобутнім центром, населення якого в цілому зберігало традиційні форми внутрішнього самоврядування, свою культуру і грецьку мову[1004]. Зміни ж в ідеології, що простежуються у II—III ст., пов'язані не з романізацією, а з орієнталізацією релігійного життя не тільки Херсонеса, а й пізньоантичного світогляду в цілому[1005].

Таким чином, дарування херсонеській громаді елевтерії і поява у Тавриці близько середини II ст. римських збройних сил стали важливою подією в історії усього цього регіону. Якщо у другій половині І ст. до н. е. — середині II ст., незважаючи на дії римської адміністрації, економічне і воєнно-політичне становище Херсонеса було не завжди стабільним, то, починаючи з середини II ст., спостерігається не тільки зміцнення економічного й політичного стану міста, а й нове піднесення економіки. Причому низка моментів свідчить, що поступове зближення з Римом і, врешті, безпосередня військова допомога позитивно позначилися на всіх без винятку сферах життя населення міста, сприяло зростанню добробуту переважної більшості членів громади.

Глава 3

Ольвія у другій половині І ст. до н. е. — третій чверті ІІІ ст.

В історії Ольвії римського часу вирізняються чотири основних етапи: перший (середина І ст. до н. е. — перша половина І ст.) — поступове відновлення міста та його економіки (від розорення Ольвії гетами на чолі з Буребістою з наступним відродженням життя тут до відновлення монетного карбування); другий (друга половина І — перша половина П ст.) — стабілізація економіки міста, поширення римського впливу (від відновлення монетного карбування міста до введення до нього римського гарнізону); третій (друга половина II — третя чверть III ст.) — розміщення в Ольвії римського гарнізону з наступним входженням її у склад провінції Римської імперії (від введення римського гарнізону до другого розорення Ольвії «готами» і припинення на деякий час життя тут); четвертий (остання чверть III — середина — третя чверть IV ст.) — криза та поступове припинення життя на городищі (від другого «готського» розорення Ольвії з наступним остаточним припиненням тут життя).

Ольвія, так само, як і міста Західного Понту, зазнала навали військ гето-даків на чолі з Буребістою між 55 та 48 рр. до н. е., але не пізніше битви при Фарсалі 48 р. до н. е.[1006]. Найвірогіднішим здається 55 р. до н. е.[1007].

Ритор з Віфінії Діон Хризостом, який перебував у Ольвії наприкінці І ст., писав, що місто борисфенітів не відповідає колишній славі внаслідок неодноразових розорень та війн; «останнє та найбільше розорення його відбулося не більш, як сто п'ятдесят років тому, гети взяли його та інші міста на лівому березі Понту аж до Аполлонії». Саме тому частину міст не було відновлено, а інші перебували в поганому стані. До того ж на них наринула маса варварів [Or., XXXVI]. Крім повідомлення Діона Хризостома непрямим свідченням наявності гетської навали є декрет кінця II ст. на честь Каллісфена, сина Каллісфена, який походив «від предків славетних, відомих Августам, котрі побудували наше місто...» [IOSPE, І2, 42]. Під предками Каллісфена слід розуміти не вихідців з метрополії VI ст. до н. е., а громадян, які взяли участь у відновленні Ольвії після гетської навали[1008].

Саме з гетською навалою слід пов'язувати розвал оборонного муру, виявлений на Центральній вишині міста[1009]. Кілька десятиріч на місці Ольвії життя не було. На це вказує брак культурного шару, а також епіграфічних та нумізматичних матеріалів другої половини I ст. до н. е.

Не виключено, що частина мешканців залишила Ольвію ще до гетської навали, свідченням чого є утворення пустирів у місті ще в II ст. до н. е.[1010]. Після розгрому міста гетами ольвіополіти, що залишились живими, були змушені шукати притулку або в інших античних центрах, або у варварському середовищі. Під останнім маються на увазі нижньодніпровські городища, які не всі були зруйновані гетами. Поява цих городищ у III—II ст. до н. е. майже збігається із загибеллю поселень периферії Ольвії. Цілком вірогідно, що мешканці цих поселень взяли участь у створенні городищ, що пояснює їх значну еллінізацію, особливо на межі ер. Саме в цей час на поселенні поблизу с. Золота Балка починають будувати не каркасні на кам'яному цоколі, а цілком кам'яні будинки[1011].

Життя в Ольвії відроджується не раніше кінця І ст. до н. е. Ймовірно, що в першій половині І ст. н. е. Ольвія вже займала південну третину як Верхнього, так і Нижнього міст, однак щільної міської забудови та оборонного муру покищо не виявлено. Саме в цей час починають формуватися виробничо-господарські комплекси майбутнього передмістя. Більш того, в Ольвії у цей час споруджуються такі будови громадського та культового призначення: стоя, яку Абаб присвятив імператорам Августу і Тіберію [IOSPE, І2, 181]; екседра, споруджена Діомедом Оронту, сину Абаба [IOSPE, І2, 182]; молитовня, відбудована архонтами [IOSPE, І2, 176].

Виникає питання про причини відновлення життя на території Ольвії через кілька десятиріч після гетської навали (тобто майже через покоління людей, які залишили це місце). Як правило, абсолютизується думка Діона Хризостома, який повідомляв, що, як йому здається, місто було відбудовано за бажанням оточуючих скіфів, які потребували торгівлі з еллінами, але не вміли влаштувати торгове місце на еллінський зразок [Or., XXXVI]. Цей висновок базується на припущенні самого Діона, а не на повідомленнях ольвіополітів, з якими він спілкувався.

На наш погляд, слід керуватися тим, що основою економіки античного міста