Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба - Колектив авторів
Слід зазначити, що економічне піднесення Херсонеса у другій половині II — середині, третій чверті ІІІ ст. було досягнуто не стільки завдяки розширенню власної сільськогосподарської бази, що була обмежена Гераклейським півостровом, скільки внаслідок використання ресурсів і населення Таврики.
Особливості економічного розвитку зумовили й певну соціальну структуру населення. Поступова стабілізація економіки, й насамперед сільського господарства, спричинилася до зміцнення шару людей, які володіли земельними наділами. Проте, як і раніше, на Гераклейському півострові не простежується значного рівня концентрації землі і масового обезземелювання громадян, що, крім усього іншого, пояснюється малою продуктивністю ґрунтів у цьому районі. Зростання питомої ваги товарного виробництва в економіці міста, розширення площ під зернові все ж не давало змоги значно збільшити прибуток, а отже, рентабельно використовувати працю значної кількості рабів.
Скупчення у Херсонесі в період економічної кризи кінця II — першої половини І ст. до н. е. значної кількості населення, позбавленого засобів до існування, дає можливість говорити про перевагу в сільськогосподарському виробництві праці не рабів класичного типу, а дрібних орендаторів широкого правового спектра. Але не слід думати, що праця рабів чи близьких їм категорій населення зовсім не використовувалася у сільському господарстві. Однак увесь хід соціально-економічного розвитку в перших століттях нашої ери уможливлює припущення, що саме юридично безправні верстви населення могли відігравати провідну роль у сільськогосподарському виробництві Херсонеса.
З ремеслом і торгівлею можна пов’язувати збільшення у складі населення числа людей, які, судячи з їхніх імен, були вільновідпущениками[999]. Кількісне збільшення цієї категорії населення хронологічно збігається з економічним піднесенням у Херсонесі.
Сприятливі умови, що склалися після розміщення у Тавриці римських військ, сприяли тому, що не тільки соціальна верхівка населення і багаті ксени, а й менш заможні вихідці з інших регіонів античного світу завдяки ремісничій чи торговельно-лихварській діяльності могли тут зміцнити своє матеріальне становище. В перших століттях нашої ери це досягалось не шляхом розширення чи інтенсифікації виробництва, бо межі його розвитку були обмежені, а завдяки залученню до нееквівалентного обміну широких верств населення Таврики.
Якщо в елліністичний період посередницька торгівля базувалася на вивозі сільськогосподарської продукції з Гераклейського півострова й Північно-Західного Криму, то у перших століттях основний прибуток приносила торговельна експлуатація порівняно великих територій у Тавриці. Обсяг прибутків від цієї форми експлуатації, одержаних унаслідок нееквівалентного обміну й грошового обігу, ще треба вивчити, але, виходячи з даних про розквіт Херсонеса у II—III ст., його не можна применшувати.
Як і раніше, значне місце у соціальній структурі населення займав клас дрібних виробників, про що насамперед свідчить характер землеволодіння на Гераклейському півострові й брак залишків великого ремісничого виробництва, а також помітний, порівняно з елліністичним часом, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
У перших століттях в Херсонесі ще функціонували Народні збори і Рада, а також різні магістратури. Як органи виконавчої влади вони провадили в життя рішення законодавчих органів. Вивчення державного устрою Херсонеса показало, що в цей період відбувається подальша аристократизація і концентрація політичної влади в руках соціальної верхівки населення, зокрема тих, кому були даровані права римського громадянства. У цьому процесі суттєву роль відігравала не тільки стабілізація зовнішньополітичної обстановки навколо міста і його новий розквіт, а й цілеспрямована політика римської адміністрації, яка бачила у багатих верствах населення свою опору й провідника в життя політики імперії. Залишаючи формально недоторканим міське самоврядування грецьких міст, вона, надавши права римського громадянства верхівці населення, і деякими іншими заходами фактично створювала на місцях апарат, повністю пристосований до потреб імперії.
Рис. 78. Світильники III ст. н. е. з Херсонеса.
Водночас помітним стає падіння ролі Народних зборів, рішення яких тепер скріплювалися підписами членів Ради і вищих магістратів[1000], а також зростання значення Ради, до якої вибиралися колишні магістрати, а часом і прямі родичі. Це свідчить про наявність тенденції до зосередження в одних руках функцій законодавчої і виконавчої влади, що є вірною ознакою подальшої аристократизації державного ладу[1001]. Відбувався поступовий процес трансформації демократичних органів самоврядування в апарат, що фактично був характерним для аристократичної республіки. Цей процес почався з другої половини III ст. до н. е. і тривав у перших століттях, коли на нього певним чином впливала римська адміністрація. Разом з тим не слід вважати, що державний апарат провадив у життя вимоги лише соціальної верхівки населення. Якоюсь мірою він, мабуть, підтримувався широкими верствами дрібних і середніх виробників, які за умов, що склалися, мали змогу отримувати стабільні прибутки, хоча основна маса населення згаданих категорій фактично не брала участі у політичному житті. Такий стан уможливлює певну паралель між членами херсонеської Ради і декуріонами провінційно-римських міст, а також припущення, що державний лад Херсонеса фактично був дуже близький до квазімуніципального[1002].
Рис. 79. Надгробок римського кавалериста з Балаклави, кінець II— початок III ст. н. е.
Новим порівняно з попереднім періодом є впровадження посади першого архонта. Ця магістратура фіксується в епіграфічних пам'ятках Херсонеса з І ст. й існує протягом усього римського періоду. Перший архонт зосередив у своїх руках вищу громадянську й військову владу, а з середини II ст. стає й епонімом. Запровадження цієї посади красномовно свідчить про зростання антидемократичних тенденцій у державному ладі, що деякою мірою можна розглядати як результат впливу Риму на внутрішнє життя міста.
Певні зміни відбулися і в етнічному складі населення. Поряд з греками-херсонеситами, які складали основну масу населення, у перших століттях в місті фіксуються вихідці зі Східного Середземномор'я, Малої Азії та Подунав'я. З ІІ ст. починають проникати до Херсонеса представники сарматських племен. Слід зазначити, що вони асимілювалися і припиняли існувати як самостійний етнос. Нові етнічні групи населення, які з'явилися у Херсонесі, а також тісні взаємовідносини з провінціями Римської імперії, безперечно, відбилися на культурній своєрідності його жителів.
Етнічний склад населення, таким чином, не був однорідним. Однак наплив до Херсонеса вихідців з інших етнічних утворень, який добре фіксується в перших століттях, не став визначальним для розвитку міста. Херсонес протягом усього римського періоду лишався великим політичним, економічним і культурним античним центром Північного Причорномор'я, населення якого зазнало незначної варваризації
