Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. - П. П. Андрушко

7. Із суб'єктивної сторони передбачений ч. 2 ст. 183 КК злочин характеризується прямим умислом.

8. Суб'єкт злочину — спеціальний: службова особа державного чи комунального навчального закладу.

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Статтею 184 КК передбачена відповідальність за два самостійних склади злочинів, сформульованих відповідно у її ч. 1 та ч. 2.

2. Термін "медична допомога" широко вживається у національному законодавстві, проте цілісна правова дефініція цього поняття у законах України відсутня, а тому поняття медичної допомоги має бути визначене законом (див. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29 травня 2002 р. № 10-рп/02, справа № 1-13/2002)[444].

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови КМ «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» (справа про платні медичні послуги) від 25 листопада 1998 р. № 15-рп/98[445], поняттям "медична допомога" охоплюється лікування, профілактичні заходи, які проводяться при захворюваннях, травмах, пологах, а також медичний огляд та деякі інші види медичних робіт. У Програмі надання громадянам гарантованої державної безоплатної медичної допомоги, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 955, під медичною допомогою розуміється вид діяльності, який включає комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування пацієнтів у стані, що на момент її надання загрожує життю, здоров'ю і працездатності, та здійснюється професійно підготовленими працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства. У названій Програмі визначені види медичної допомоги, які безоплатно надаються державними та комунальними закладами охорони здоров'я: швидка та невідкладна — на догоспітальному стані станціями (відділеннями) швидкої медичної допомоги, пунктами невідкладної медичної допомоги у стані, що загрожує життю людини; амбулаторно — поліклінічна; стаціонарна — у разі гострого захворювання та в невідкладних випадках, коли потрібне інтенсивне лікування, цілодобовий медичний нагляд та госпіталізація, в тому числі за епідемічними показаннями, дітям, вагітним та породіллям, хворим за направленням медико-соціальних експертних комісій, лікарсько-консультативних комісій; невідкладна стоматологічна допомога (у повному обсязі — дітям, інвалідам, пенсіонерам, студентам, вагітним, жінкам, які мають дітей до 3 років); долікарська медична допомога сільським жителям; санаторно-курортна допомога інвалідам і хворим у спеціалізованих та дитячих санаторіях; утримання дітей у будинках дитини; медико-соціальна експертиза втрати працездатності. Безоплатна медична допомога перелічених видів надасться дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази[446].

У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно (ч. 3 ст. 49 Конституції України). До медичних послуг, надання яких безоплатно в державних закладах охорони здоров'я не може брати на себе держава, тобто які можуть оплачуватись, у рішенні Конституційного Суду України віднесені медичний огляд осіб для отримання посвідчення водія транспортних засобів; дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, за винятком військовослужбовців і посадових осіб, носіння зброї якими передбачено законодавством; відповідних документів на виїзд громадян за кордон за викликом родичів, що проживають за кордоном, та деякі інші. Перелік таких платних послуг не може вторгатися у межі безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог п. 6 4.1 ст.92 Конституції України має встановлюватись законом (див. назване Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р.).

КМУ постановою від 11 липня 2002 р. № 989 вніс зміни до своєї постанови від 17 вересня 1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти», затвердивши в новій редакції Переліки платних послуг, які можуть надаватися згідно з функціональними повноваженнями державними і комунальними закладами охорони здоров'я, та платних послуг з провадження господарської та/або виробничої діяльності, а також доповнив перелік платних послуг, що надаються згідно з функціональними повноваженнями вищими медичними навчальними закладами та науково-дослідними установами[447].

Згідно із ч. 6 ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я[448].

Конституційний Суд України визнав таким, що суперечить ст. 49 Конституції України, положення абз. 2 п. 1 постанови КМУ «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» від 17 вересня 1996 р. № 1138, яким дозволено лікувально- та санітарно-профілактичним закладам приймати від хворих плату за надані їм інші медичні послуги як внесення добровільної компенсації. Конституційний Суд України, не виключаючи можливості і доцільності добровільних пожертвувань на охорону здоров'я, вважає, що благодійна діяльність має здійснюватись у відповідних правових формах і в порядку, передбачених, зокрема, Законом України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997