Дохристиянські вірування українського народу - Іван Іванович Огієнко
В основу державного життя, в суд Церква внесла зовсім нові поняття, і то в християнському розумінні. Скажемо, в «Руській Правді» вже й сліду нема від різних судових поєдинків, від т. зв. «Судів Божих», де все віддавалося на вирішення бога Долі ще до Християнства. Розуміння «суду», як Правди Божої, глибоко держиться в українській народній культурі ще й тепер.
Найбільше праці вимагала Християнізація життя родини, бо воно ж віками йшло своєю уторованою дорогою. Християнство вимагало зовсім іншого життя, життя морального й чеснотного, з основою взаємопошани й любови. Звичайно, ця праця легко не йшла. Але держава це зрозуміла, і віддала догляд над родиною виключно в руки нової Церкви, і всі судові родинні справи були віддані власне Церкві. Це сильно й реально допомогло Християнізації України в найбільшій ділянці — родині. І Православна Церква зробила тут надзвичайно багато і це була реальна праця Церкви, що поставила поруч Священика й вірного батька-матір, творців родини, основ української народної культури.
Безконечно багато зробила Православна Церква для запровадження й зміцнення самого державного устрою. Великі князі, і Володимир й Ярослав, монархи всієї Руси, глибоко зрозуміли вагу Церкви в державі, глибоко зрозуміли силу одновір'я для держави, і завжди закликали до себе і Митрополитів, і Архиєреїв взагалі на наради в державних справах, і державну ідеологію Архипастирі проповідували своїм вірним.
І правильно твердить славний історик В. Ключевський, описуючи початки Київської Церкви: «Церква на Русі вдавнину відала не саме тільки діло Спасіння душ: на неї покладено було багато чисто світських турбот, які близькі були до державних завдань. Вона часто була співробітницею, а то нерідко й керівничкою світської державної влади в побудові громадянства і в підтриманні державного порядку» (том І, ст. 308).
Той же історик (І. 272) твердить: «Сама ідея законодавчого обов'язку, покладеного на государя Господом (Звище), думка про можливість регулювати громадське життя волею влади була принесена й нам разом з Християнством, наказувалась від Церкви».
4. Українська народня культура
Українська духова народня культура творилася від глибокої дохристиянської давнини. Україна-Русь лежить на перехресті Сходу й Заходу, тому ще з глибокої давнини йшли до нас впливи східні й західні. Східні впливи були більші і реальніші, і вкінці все це перероблювалось на своє й творило українську народню культуру, амальгаму багатьох, головно східніх сусідніх впливів, а пізніше південних та західніх. Зрозуміти українську народню культуру повно, як єдине ціле, нема можности без знання дохристиянських вірувань, які були в ній дуже сильні і такими подостаються й надалі.
Роля церковної книги Требник в ділі Християнізації України була дуже широка. Постав Требник у глибокій давнині і містив у собі найдавніші східні Молитви, часто достосовані до буденного народнього життя. В Україні Требник сильно увійшов у родинне життя своїх вірних, і сильно допомагав Християнізації. У нас Требник помітно вплинув на наше життя, і навпаки — життя сильно вплинуло на Требника, який мав багато своїх власних українських Чинів: Церква йшла за народом і єдналася з ним, — див. у Покажчини Чини Требника.
Українська Православна Церква глибоко й широко охопила все народне життя, і дала повну змогу йому сприйняти глибоку Християнізацію, а тим самим творити українську національну культуру, культуру народню, сильно відмінну від культури, скажімо, інтернаціональної інтелігентської.
Сама жива народня українська мова вироблялася під великим впливом і дохристиянських вірувань, і двоєвір'я, — і все це позосталося в ній і дотепер. Так зв. релігійний стиль в українській літературі — це явище реальне, скажемо, в творах Т. Шевченка, Квітки-Основ'яненка й ін.
І в цьому історичному процесі творення й життя української духової національної культури перемогла Християнська Віра, і українська народня культура, й українське народне духове життя легко розвивалося й міцнішало з Християнством в основі своїй.
Це провіщало створення сильної своєї власної національної духової української культури, її творив і створив головно сам український православний народ, бо пізніше українська інтелігенція виразно відірвалася від свого народу.
Але цей могутній процес за останні віки — XVIII–XIX–XX — стрінувся з сильним і послідовним чужим, головно російським атеїзмом ще від царя Петра І (1725), який все більше розгортався, і не тільки в Росії. У Франції постав атеїзм енциклопедистів, що вплинув на цілий світ. Останнього часу в Німеччині за Гітлера відродилося було старе германське криваве поганство, а в Росії постало кровожерне комуністичне безбожжя, що великою збройною силою свідомо нищить Християнство.
Сьогодні в духову культуру Сходу офіційно ставиться в основу обман, насильство й державно-партійна диктатура. Свого часу в Римській дер «жаві все це поганство допровадило до морального здичіння людини і до нового скірплення рабства. І тепер уже сильно видніється на Сході голод і рабство, як наслідки боротьби з Христовою свободою, широкою й реальною.
Цебто, знову відновлюється дохристиянське поганство, але в його найгіршому вигляді, бо воно узброєне могутньою технікою та атомовою зброєю, а до того й чужонаціональне.
Світ стоїть на тяжкому роздоріжжі між кривавим Антихристом і кротким Ісусом…
