Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

вчені визначають ще й експресивну функцію. У свою чергу, виразність мовлення залежить від структури речень та відбору слів (образність, доступність мови), інтонації та супроводжувальних виразних рухів (зміна пози, міміки, жестів).

Мовлення стає засобом, формою виявлення думок, оскільки воно позначає ті чи інші предмети, явища, дії, ознаки тощо. У зв’язку з цим виокремлюють ще й семантичну чи сигніфікативну мовленнєву функцію. Проте роль мовлення в процесі мислення цим не обмежується. Засвоюючи мову як суспільно-фіксовану знакову систему, людина опановує нерозривно пов’язані з нею логічні форми й операції мислення. Саме так мовлення стає засобом аналізу та синтезу, порівняння та узагальнення предметів і явищ дійсності.

За певними ознаками мовлення диференціюють на види:

— за складністю психофізіологічних механізмів виокремлюють: хорове, ехолалічне (просте повторення), мовлення-називання, комунікативне;

— за рівнем планування — активне (монологічне), реактивне (діалогічне), допоміжні види (читання письмового тексту);

— за довільністю — більш довільне, менш довільне;

— за екстеріоризованістю чи інтеріаризованістю — зовнішнє: усне (монолог, діалог, афективне), письмове; внутрішнє.

Акт мовленнєвого спілкування охоплює три взаємопов’язані процеси — мовленнєве висловлювання (говоріння, письмо), сприймання мовлення (аудіювання, читання) і його розуміння (О. Леонтьєв). За своїм обсягом і структурою висловлювання поділяються на одиничні (окремі) та розгорнуті. Першим із них відповідає така одиниця мови як речення, другим — текст.

З огляду на вищезазначене, досить обґрунтованим є трактування мовленнєвої діяльності як мовленнєво мислительної, детермінованої науковою концепцією діалектичного взаємозв’язку мислення і мовлення.

Галузь психології, що вивчає психологічні та лінгвістичні аспекти мовленнєвої діяльності людини, соціальні та психологічні площини використання мови в процесах мовленнєвої комунікації та індивідуальної мовленнєво- мислительної діяльності, називається психолінгвістикою. Психолінгвістика — порівняно молода наука. Нещодавно (2003 р.) їй виповнилося 50 років. Попередником психолінгвістики був Вільгельм фон Гумбольдт, творець наукової лінгвістики, який увів у науку поняття мовної свідомості, ідею мовленнєвої діяльності, розуміння мови як об’єднавчої ланки між соціумом та людиною. Термін «психолінгвістика» вперше був запропонований американським психологом Н. Пронко 1946 року. Як окрема наукова галузь психолінгвістика оформилась у 1953 р. у результаті роботи міжуніверситетського семінару, організованого Комітетом з питань лінгвістики та психології Дослідницької ради із соціальних наук при університеті штату Індіана. Його організаторами були два відомі американські психологи — Чарльз Осгуд та Джон Керролл, а також етнограф і літературознавець Томас Сібеок. 1954 року вийшла перша праця «Психолінгвістика», у якій були узагальнені основні теоретичні положення семінару а основні напрямки теоретичних та експериментальних досліджень, що ґрунтувалися на цих положеннях. Проблемами психолінгвістики займались Ф. Лаунсбері, Дж. Міллер, Н. Чамськи, Дж. Верч, Д. Дюбуа, С. Рубінштейн, М. Бахтін, Л. Щерба, О. Потебня, Б. Баєв.

2. Психологічний механізм мовленнєвої діяльності

Загальновідомим є той факт, що мова — одна із найскладніших форм вищих психічних функцій. Адже основними характеристиками мовленнєвої діяльності є багатозначність, багаторівнева структура, рухомість і зв'язок з іншими психічними функціями. Мовленнєва діяльність здійснюється з допомогою складних психологічних механізмів. Найбільш вичерпно їх аналіз здійснили російські вчені В. Артемов, Н. Жинкін, І. Зимня. Згідно з їхньою концепцією, основними механізмами мовленнєвої діяльності є:

— осмислення;

— мнемічна організація мовленнєвої діяльності (механізм мовленнєвої пам’яті);

— попереджувального аналізу та синтезу мови (прогнозування мови).

На думку І. Зимньої, найважливішим психологічним механізмом мовленнєвої діяльності є осмислення. Даний механізм забезпечує розумовий аналіз насамперед змістового компоненту мови, а також її структурної організації та мовного оформлення. Його фізіологічним підґрунтям є діяльність кори великих півкуль головного мозку — аналітико-синтетична діяльність, що охоплює всі розумові дії та операції — порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію, аналіз, синтез. Передусім осмислюється предмет мови. Ним, як правило, є фрагмент дійсності, її явище чи подія, що відображаються в мовленнєвій діяльності. Функціонування цього механізму зумовлює усвідомлення мотивів та цілей мовленнєвої комунікації; орієнтацію в умовах, які детермінують мовленнєву діяльність, (тобто відбувається глибинний аналіз ситуації мовленнєвого спілкування). Механізм осмислення забезпечує також можливість планування та програмування мовленнєвої діяльності: як цілого комунікативного акту, так і окремого висловлювання. Його робота є підґрунтям здійснення контролю перебігу мовленнєвої діяльності та її результатів.

Важливе значення для мовленнєвої діяльності має функціонування мнемічного механізму (механізму мовленнєвої пам’яті). Він забезпечує усі прояви мовленнєвого процесу: змістовий та виражальний аспекти. Відображення в мові її предмета — певного фрагмента навколишньої дійсності — не можливе без задіяння наявних у пам’яті знань та уявлень про даний фрагмент. Не здійсненне воно і без актуалізації у свідомості образів-уявлень про знаки мови та правила їх використання в процесі комунікації. Застосування наявних знань здійснюється за допомогою механізму довготривалої пам’яті. Наприклад, процеси актуалізації та адекватного використання в мовленнєвих висловлюваннях активного словника. І. Зимня,

В. Артемов та Н. Жинкін до функцій мовленнєвої пам’яті зараховують ще й такі:

— актуалізація знань і уявлень про способи реалізації мовленнєвої діяльності;

— «пригадування» знань про соціальні норми мовленнєвої діяльності в різних ситуаціях спілкування;

— актуалізація та використання притаманних певній мові граматичних правил оформлення висловлювань, що відповідають поняттю мовної норми;

— «видобування із пам’яті» мовленнєвих, мовних та соціальних «еталонів» одиниць та елементів, із яких складаються відповідні прояви мовленнєвої діяльності.

Важливу роль у реалізації мовленнєвої діяльності виконують і процеси короткотривалої пам’яті. Вони забезпечують безпосереднє створення та сприйняття будь-якого висловлювання, утримування в пам’яті всіх його складових (на час його витворення чи аналізу).

Психологічний механізм «попереднього аналізу та синтезу мовлення» почав активно вивчатися лише наприкінці 70-х років минулого століття, тому дотепер недостатньо досліджений. За переконаннями О. Леонтьєва, основний принцип даного механізму — евристичний принцип організації мовленнєвої діяльності. Сутність його полягає в тому, що