Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко

8. Фактори інтелектуального розвитку.

9. Шляхи розвитку мислення на різних вікових етапах.

10. Способи активізації мислення інженера.

1. В лабиринтах психологии личности: Мир психических явлений / Авт. — сост. А.В. Тимченко, В.Б. Шапарь. — Х.: Прапор, 1997. — С. 44.

2. Годфруа Ж. Что такое психология? — Т. 1. — М.: Мир, 2004. — С. 361–370.

3. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. — С. 298–332.

4. Максименко С.Д. Общая психология: Учебник. — М.: Рефл-бук, 2001. — С. 219–234.

5. Немов Р.С. Психология: Ученик для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — 4-е изд.

— М.: Владос, 2001. — С. 273–305.

6. Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. — К.: Либідь, 2003. — С. 270–314.

7. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І. Пашукової. — К.: Знання, КОО, 2000. — С. 55–60.

8. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. А.И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1990.

— С. 175–187.

9. Психологический словарь / Под общей ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 640 с.

10. Психология: учебник. / Под ред. А.А. Крылова. — М.: Проспект,

1999. — С. 157–160.

11. Романов К.М., Гаранина Ж.Г. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие / Под ред. К.М. Романова. — 2-е изд. — М.: Изд-во Московского психолого-социального ин-та; Воронеж: Изд-во НПО МОДЗК, 2002. -С. 150–163.

12. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. — СПб.: Питер, 2008. — С. 309–381.

13. Сизанов А. Тесть и психологические игры. Ваш психологический портрет. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2002. — С. 170–171.

14. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. — СПб.: Питер, 2005. — С. 84–91.

1. В лабиринтах психологии личности: Мир психических явлений / Авт. — сост. А.В. Тимченко, В.Б. Шапарь. — Х.: Прапор, 1997. — С. 216–244.

2. Выготский Л.С. Мышление и речь // Избр. психол. исследования.

— М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. — С. 39–386.

3. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. / Пер. с франц. — М.: Мир, 1992. — Т. 1. — С. 358–370.

4. Грановская Р.М. Злементы практической психологии. 5-е изд. — СПб.: Речь, 2003. — С. 154–210.

5. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — С. 116–129.

6. Тихомиров О.К. Психология мышления. — М.: Педагогика, 1984. — С. 6–9, 146–153.

7. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — С. 60–78.

1. Поняття про мовлення

2. Психологічний механізм мовленнєвої діяльності

3. Види мовлення

4. Розвиток мовлення

5. Поради студентам щодо розвитку зв’язного мовлення

6. Деякі аспекти мовного етикету українців

Здатність до засвоєння й передачі досвіду за допомогою мови — визначальна характеристика людини як істоти розумної. Кожен із людської спільноти по-своєму розвиває власні мовні здібності, розмовляє своєю «власною мовою», оскільки вона невіддільна від свідомості особистості, її ментальної дійсності.

Мова — це система словесних знаків. Вона охоплює слова з їх значенням і граматику — набір правил, за якими будується речення.

Мова як предмет інтелектуальної діяльності стала об’єктом активного наукового дослідження з другої половини ХІХ століття. У лінгвістиці (науці про мову) та психології мова стала розглядатися і як основний засіб здійснення мовленнєвої (вербальної) комунікації, і як феномен культурно-історичного розвитку. Наприклад, В. Гумбольдт визначав мову як складову духовної культури. Він відстоював думку про те, що мова — це головна діяльність не тільки однієї людини, а й цілого національного «духу народу». Дане поняття вчений розглядав у єдності психічного складу народу, його способу мислення, філософії, науки, мистецтва та літератури.

Думки В. Гумбольдта близькі за своїм змістом до роздумів видатного українського письменника ХІХ століття Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування».

Мова явище соціальне, вона є виявом національної свідомості й культури кожного народу. Мова виконує такі функції:

— номінативну (позначення),

— передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду,

— комунікативну.

Пріоритетною функцією більшість учених називають комунікативну. Вона має три вияви: інформаційний — передача знань; виразний — зміст почуттів і ставлень; впливовий — вольові якості

особистості, спрямовані на підкорення слухача, переконання його в