Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

Мало хто може оцінити принаду прогулянки теплим буденним днем ​​хоча б тому, що мало хто в цей час має таку можливість. Є щось безтурботно приємне в тому, щоб гуляти в парку з морозивом в руках після шаленої поїздки на атракціонах, від якої досі паморочиться в голові, тоді як люди навколо все поспішають і поспішають, огинаючи нас із похмурими виразами облич. Час від часу я ловлю на Олівії дивні погляди перехожих, вельми зацікавлених її синцем на нижній губі та парочкою пластирів на лобі та скроні.

- Напевно, вони думають, що це твоїх рук справа, - хмикаю я, коли чергова жінка, йдучи повз нас, хмуриться, перевівши похмурий погляд між Кейном та Олівією.

- Тебе так хвилює, що вони думають? - здивовано запитує Кейн, повернувши до мене голову. Я просто знизую плечима:

- Ні, напевно.

Хоча, мабуть, є в моїх словах якась частка брехні, бо коли чергова молода дівчина, йдучи нам назустріч, дивиться на Кейна, безпричинно йому посміхаючись, я відчуваю, як усередині розгорається маленька пожежа ревнощів.

Я стаю до нього трохи ближче і владницьки обвиваю рукою його біцепс, не без задоволення відзначаючи, які у нього міцні та тугі м'язи. Посмішка дівчини змінюється суворим поглядом, вона поспішає обійти нас якнайшвидше. Я з почуттям тріумфу притискаюся до нього сильніше і відчуваю поцілунок у маківку. Наша прогулянка проходить у теплій, веселій та неймовірно смачній атмосфері. А головне, Олівія просто у захваті від катання на атракціонах. До речі, погуляти подала ідею саме вона. Кейну навіть вдалося з нею помиритися або щось на зразок того, він почастував нас морозивом і молочним коктейлем, правда, сам він від смаколиків відмовився. А я йду і думаю, що ніколи ще не відчувала подібне. Навіть п'ять років тому, коли ми ось так само втрьох гуляли, дурачились і просто ловили кайф, використовуючи ті короткі вільні від батьківських утисків моменти, було не так. Зараз - по-іншому.

Притискаючись до боку Кейна по одну сторону і тримаючи долоньку Олівії у своїй по іншій, я відчуваю себе по особливому сімейно, а може ми зараз і є як справжня сім'я. Я скидаю голову і дивлюся на хмари, що пропливають по небу. Я глибоко вдихаю, трохи прикриваю очі і чую, як дзвонить телефон Кейна.

- Алло, - сильний, бархатистий голос віддає хвилюючою вібрацією в груди. Кейн трохи сповільнює крок, зиркнувши на мене. - Так, зайнятий. Так, можу.

Він показує мені жестом і трохи відходить, пірнаючи у телефонну розмову. Я за цей час встигаю помітити вільну лавочку і прямую туди разом з Олівією. Кейн повертається через дві хвилини, і я бачу, як раптом змінилося його обличчя, як безтурботний спокій випарувався, створивши задумливу складку на лобі і похмуро вигнуті брови.

- Все добре? - я обережно цікавлюся, заглядаючи у його очі.

- Блейк потрапив в аварію. Все в нормі, живий, забої несерйозні.

Я тихенько охаю від потрясіння. Кейн дивиться на мене, підібгавши губи, і весь його непроникний вигляд, за яким ховається ретельно стримуванп напруга, говорить про те, що він думає, що налякав мене. Його долоня м'яко накриває мою і переплітається з моїми пальцями.

- Я повинен повернутися в місто, - очі Кейна стають м'якшими, і водночас дбайливішими. — Ви з Олівією поки що залишитеся тут, а я за кілька днів вас заберу.

- Ні, я поїду з тобою, - рішуче говорю я. І це не обговорюється, - не говорю вголос, але це ясно читається в моїх очах. Очевидно, вже знаючи мене, знаючи, що я все одно будь-яким іншим способом приїду, Кейн погоджується.

- Гаразд. Тоді поїхали збирати валізи.

Він цілує мене в лоба і відпускає. Потім дістає мобільник та викликає таксі.

Всю дорогу до будинку ми їдемо мовчки. Кейн розмовляє з водієм про погоду і користь онлайн навчання, а я сиджу на задньому сидінні, гладячи руку Олівії, що покоїться на моєму стегні, і дивлюся, як за вікном пролітає знайома лісиста місцевість. Незабаром ми повертаємо у потрібний провулок, Кейн розплачується з водієм, і ми виходимо з машини. На годиннику вже пів п'ятої, хоча небо настільки світле, що його цілком можна було б сприйняти як чистий світанок.

У квартирі ми застаємо невеликий безлад та розкидані по стільцях речі. Елайна, витягаючи за собою величезну валізу зі спальні, поспішно цокає на підборах до виходу, по суті ні на кого не дивлячись.

- Привіт, Елайно.

- Бувай, Кейн.

Після того, як лунає стук вхідних дверей, на кілька довгих секунд у приміщенні повисає нехарактерна тиша, а потім Кейн звертається до мене:

- Ти не казала, що Елайна збирається з'їжджати також.

- Вона й мені не казала.

Я збентежено підводжу голову, намагаючись здаватися менш занепокоєною, ніж це є насправді. Я й сама не знаю, що відбувається. Мені не подобається, що останнім часом вона стала більш закритою та відстороненою. Вона ніколи не боялася, Елайна б ніколи не впустила у свій характер тривожність, вона звикла жити легко. Спочатку я думала, що справа у моїй вагітності та спонтанному переїзді, але тепер розумію, що це не так. Качаю головою, відпускаю долоню Олівії і згрібаю з підлоги кілька речей, що впали, вирішуючи, що потім з цим обов'язково потрібно буде щось зробити.

- Де твої валізи? Одна? - Кейн крутить головою на всі боки з твердим наміром зараз же все винести з квартири.

- Дві, інша у спальні.

Мій заглушений голос ледве дістає вух. Я дивлюся, як він прямує в спальню і думаю, що все ж таки добре, що я встигла зібрати валізи вранці, тому що зараз я навряд чи змогла б скласти докупи навіть елементарні дрібниці. Декілька аксесуарів залишилися стояти на полицях ванної та стелажу, але взагалі не проблема, куплю нові.

Разом із Кейном виходить Олівія, а я затримуюсь, швидко перевіривши кімнати і виходжу з невеликою спортивною сумкою, перекинутою через плече. Кейн ставить другу валізу в багажник і побачивши мене робить крок назустріч, забираючи у мене сумку. З легким стуком закривши багажник, він зустрічається зі мною поглядом.

- Сядеш на переднє? - Запитує він м'яко, в його очах читається ніжність.