Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

Мамин голос застрягає у вухах відчайдушним криком і я різко зупиняюся, переводячи подих. Моя рука лягає на ручку валізи, вдих замикається, я гальмую. Я повільно обертаюсь і бачу в арочному отворі батька. Його погляд хаотично кидається, зіниці гнівно палають, кулаки міцно стиснуті, ніздрі роздмухуються... Він зривається з місця і пролітає повз мене, сильно грюкнувши вхідними дверима. Я відчуваю, як здавлений схлип рве горло. Спочатку я намагаюся стримати його, але потім обіймаю себе руками і починаю плакати, здригаючись у німій істериці. А я ж так сподівалася, що всі ці конфлікти між татом і Кейном залишилися в минулому. Я відчуваю позаду себе тепло, обертаюсь у сльозах і бачу маму, що стурбовано застигла позаду мене. Моє серце пускається в біг, вона робить крок вперед і я здаюся, кидаючись у її обійми. Я відчуваю, як вона мене обіймає, заспокійливо гладить волосся, притискаючи моє тремтяче від тихих ридань тіло до себе, а сама можу думати тільки про одне.

Не прийняв.

***

Я дивлюся на свій яскраво-оранжевий топ, підколупуючи його нігтем і думаючи, звідки на ньому ця бліда вицвіла пляма, адже я його майже не носила. Відправляю його до чемодану, тягнуся до наступного предмета гардеробу і чую, як по окрузі лунає дзвінок у двері. Спочатку я застигаю, але потім швидко кладу кофтинку в чемодан, прибираю підтале морозиво і плитку шоколаду по дорозі в холодильник і прямую на звук, забивши на свою розтягнуту футболку, куплену місяць тому в першому-ліпшому чоловічому відділі, недбалий пучок волосся на голові і свій домашній вигляд.

Провертаю замок, відчиняю двері і ніс до носа стикаюся з Кейном. Я не бачу перед собою нічого, окрім палаючого і обпалюючого погляду цих світло-синіх очей. Він довго дивиться на мене, надто довго, і від його дихання та вогню в очах я відчуваю, як моє серце пропускає удар. Тепер його погляд блукає по моєму обличчю з якимось болючим розпачом, і по його виснаженому вигляду я можу здогадуватися, що минулої ночі Кейн не стулив очей.

- Привіт, - видихає він.

- Кейн, вибач, - випалюю я.

Я дійсно відчуваю за собою провину і я бачу, що погляд його пом'якшується. Мені хочеться вибачитись перед ним ще тисячу разів, але я розумію, що Кейну цього достатньо.

- Все-таки поїхала до батьків і нічого мені не сказала. Ти не уявляєш, як сильно я переживав за тебе, Кім. Прошу тебе, більше ніколи так не роби...

Я насилу переводжу дихання. 

- Як ти дізнався?

- Вчора ти поводилася дивно, що не схоже на тебе, і я вирішив...

Я безцеремонно перебиваю:

- Елайна розповіла?

Він замовкає і трохи невдоволено поджимає губи.

- Так, розповіла.

Я оголюю зуби і торкаюся язиком лівого краю своєї верхньої губи. Жест нетерплячого роздратування. Спочатку я старанно стримую нервовий смішок, що рветься з грудей, але потім проти волі починаю сміятися. Я не можу злитися на Елайну, вірніше не так, навіть не хочу. Оце ж бо мені здалося безглуздим, коли вона втекла кудись з самого ранку з плутаним поясненням про якесь дивне побачення...

Позаду Кейна несподівано лунає приглушений гуркіт і він привертає мою увагу. Я здивовано розширюю очі та дивлюся за його спину. Кейн задирає голову, дивлячись у стелю.

- Олівія, ну довго ти там возитимешся? - він нетерпляче зітхає і обертає голову через плече. - Давай уже, заходь.