Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Я невиразно хмикнула і потягла двері до себе.

Цієї ж миті на мене налетіло щось важке, збиваючи з ніг. Я скрикнула, впавши на бік, а зверху мене придавило важке тіло.

- Що ти собі таке надумала, скарбе мій? - запитав Йозеф, однією рукою сильно стиснувши моє горло, так що стало неможливо зробити вдих, а другою стискуючи ребра. - Я скучив.

Більше нічого сказати він не встиг. Величезна змія вчепилася іклами йому в плече, ривком зриваючи чоловіка з мене.

- Знову він! - заволав Геррі, поки я відповзала до стіни й судомно намагалася вдихнути, тримаючись за горло.

Йозеф з ревом зміг вивільнитися з хватки демонічного вартового і кинув у нього якимось бойовим заклинанням. Змія шалено замотала головою, зашипіла, але особливих ран не отримала. Зробила новий кидок у бік мого чоловіка, той ухилився і відкинув змію магією до шафи, а другим заклинанням привалив нею вартового. Після цього він обернувся до того місця, де я щойно сиділа і завмер, насторожено обводячи кімнату поглядом. Я завмерла в кутку, встигнувши накласти на себе плетіння, що зробило мене невидимою. Поняття не маю, чи це спрацює з прокляттям, але від людини я на деякий час змогла б сховатися.

Не спрацювало. Йозеф блиснув білою посмішкою і рушив до мене, але через два кроки його ноги сплів золотий хвіст. Чоловік змахнув руками та впав на підлогу, а змій швидко притягнув його тіло до себе.

Чим цього разу закінчиться бійка чоловіка і змії я спостерігати не стала, а, підхопившись на ноги, кинулась бігти до дальньої кімнати квартири, якою виявилася спальня. Сховатись тут теж не було де, хіба що лізти під ліжко. Тому я підскочила до вікна. З третього поверху я собі приземлення зможу забезпечити, але ледве виглянула назовні, як надія на порятунок зникла, а я зашипіла крізь щільно стислі зуби. Під вікнами розпростерлося урвище метрів сто вниз.

Позаду почулися повільні важкі кроки. Тільки обернувшись, я усвідомила, що це не Йозеф.

Демон, блиснувши на мене червоними очима, пройшов до спальні. У стародавньому камзолі він здавався неймовірно чужорідним стриманому інтер'єрові квартири ректора. Але більше його кровожерливої ​​усмішки та сяючих очей мене вразило те, що в руці він тримав стража, що обвис і не виказував ознак життя.

- Ой, - пискнув Геррі та притиснув вуха до голови. Я була з ним солідарною.

- Усього один вартовий з демоном не впорається, - пророкував низьким гортанним голосом демон. - А в тебе всього один страж, але уяви, якби ти міг створити необмежену кількість охоронців, міг би поділити душу на стільки частин, скільки тобі необхідно. Це дарувало б владу і панування… Але на тебе зараз чекає смерть.

Демон відкинув змію в куток кімнати, а в мій бік махнув рукою. Я моментально втратила контроль над своїм тілом, його як маріонетку підняло в повітря і ніби прив'язало до невидимого стовпа жорсткими мотузками. Я злякано розплющила очі дивлячись як демон наближається. У його руці з'явився великий кинджал з гострим лезом. Я сіпнулася, але навряд чи змогла зрушити тіло хоч на сантиметр.

Демон вишкірився і загарчав. Звук, що породило його горло, не міг належати розумній істоті, це був рик звіра, голодного хижака, готового кинутися на здобич. З червоного погляду зникла усвідомленість.

Замахнувшись, демон завдав першого удару кинджалом.

Я закричала, коли праве стегно пронизав неймовірний біль. З очей бризнули сльози, і я відчула, як лезо смикнули на себе. Сталь з чавканням покинула тіло, породжуючи ще один жахливий момент життя через неймовірний біль, що розтягнувся на години.

Крізь пелену, що застилала очі, я побачила як демон замахнувся вдруге.

Але перш ніж я відчула новий укус болю, ззаду мене обхопили чужі руки. Я відчула як мене притиснули до великого і надійного тіла.

Клинок ніби сповільнив свій рух, коли хтось невидимий обійняв мене, намагаючись затулити собою та сховати.

- Не віддам! - раптом прогарчали над моїм вухом. Носа торкнувся запах сандалу, і в ту ж мить червоні очі навпроти зникли.

Я відчула теплу долоню на щоці й повернула голову. Тепер я дивилася в райдужки кольору грозового неба, на якому танцювали яскраві зірочки. Дихати стало легше, але на тіло навалилася така жахлива слабкість, що я навіть не змогла нічого сказати, лише обм'якла в обіймах демона.

- Елері, - Дорайн стурбовано заглядав мені в очі. Він щось питав і намагався вмовити не втрачати свідомість. Я теж розуміла, що мені не можна це робити, адже я можу померти від крововтрати, бо демон зачепив велику вену. Ногу пронизував нестерпний біль, ніби її взагалі відрубали, але решта тіла налилася важким свинцем.

Ректор підхопив мене на руки, підняв, наче я нічого не важила.

- Ель! - пищав поруч Геррі.

Дорайн опустив мене на ліжко, схилився наді мною. Від його долонь потягнулося до мене приємне тепло. У маренні я відзначила, що в нього дуже гарні очі.

- Еле…

Останній склад свого імені я вже не почула, провалившись у темряву.