Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

- Сама курка! - неголосно огризнувся їй услід Геррі, а потім зазирнув мені в обличчя: - Що там "якщо", Ель?

- Це могло бути не прокляття.

- В сенсі? - Компаньйон розгублено хитнув хвостом і смикнув носиком. Я повільно продовжила шлях до житла Дорайна, розмірковуючи на ходу:

- Точніше спочатку це могло бути зовсім не прокляття, а якесь заклинання. Дуже специфічне та нестабільне, яке потрібно було або зняти вчасно, або часто коригувати.

- Стій-стій, - Геррі замахав лапками. - Я нічого не розумію. Що це за заклинання такі нестабільні? Навіщо вони потрібні взагалі, якщо з них прокляття такі страшні виростають?!

- Дивись, - я вирішила пояснити Геррі суть нестабільних плетінь. – У медицині лабільні заклинання це взагалі основа основ. Всі організми різні, кожному потрібне унікальне лікування. Не можна взяти універсальну статичну формулу та застосовувати до всіх. У людей різні типи крові, у демонів різні плазми. Різний метаболізм, зріст, вага, кількість гормонів тощо. Під кожну людину довелося б вигадувати щоразу нове заклинання, щоб вилікувати його. І добре, якщо людина приходить із застудою, є час щось вигадати, а якщо це рвана рана на животі? Ось тут і потрібні нестабільні заклинання. Вони не мають точних параметрів, а підлаштовуються під ситуацію у нашому прикладі під людину. Залежно від параметрів пацієнта змінюватиметься плетіння. Але за такою магією потрібно постійно стежити: прибирати надлишки, відновлювати нестачу, вчасно зупинити чи прискорити дію. Так ось подібні заклинання існують у багатьох галузях магії.

- І ти думаєш, що Йозеф міг застосувати щось подібне?

- Прослизнула така думка, - зізналася я. - Фольт згадав, що Йозеф був у підвалі. А ще, що він цікавився демоном. Я знайшла прокляття саме в підвалі, а потім воно почало показувати мені події давно минулих днів. Мені здається, що мій чоловік застосовував якесь чаклунство, щоб зібрати відбитки інформації про власника палацу, але з якоїсь причини він затримався, не зміг приїхати вчасно, щоб забрати накопичене, і плетіння просто вийшло з-під контролю. Коли Йозеф сюди дістався його вже чекало справжнє прокляття.

- Звучить досить логічно, - хмикнув Геррі. Я знизала плечима:

- Поки що це лише теорія.

Я зупинилася перед гарним будинком, оглянула чистий прикрашений горщиками з квітами парадний вхід, ліпнину на стінах та акуратні віконця. Звірилася з адресою на брелоку і попрямувала сходами на останній третій поверх.

Помешкання ректора виявилося просторим, демон явно не любив тісні простори. Стіни були світло-сірими, меблі витримані в темних тонах. Невпевнено потоптавшись у передпокої, я пройшла до вітальні. Геррі зіскочив із мого плеча і стрибнув на журнальний столик.

- Фу-фу, - прокоментував він попільничку з кількома фільтрами від дорогих цигарок. Я на неї відреагувала простіше, чомусь її наявність навіть заспокоїла. Недбало кинутий на спинку стільця дорогий піджак взагалі змусив мене посміхнутися.

Йозеф ніколи не курив удома. Він вважав, що курити в приміщеннях поганий тон, а в його будинку має бути ідеально чисто, і всі речі повинні лежати строго на своїх місцях.

До спальні я не пішла. Лише зазирнула краєм ока, побачивши незастелене просторе ліжко, і, відразу засоромившись, прикрила туди двері, щоб не викликати спокуси заглянути в Геррі.

На невеликій кухні виявила на столі чашку з недопитою міцною кавою. В іншому все виглядало як тимчасове житло типового холостяка. Мінімум речей та продуктів, ніякої маніакальної тяги до ідеального перфекціонізму.

- Є що поїсти? - поцікавився Геррі, залазячи в холодильник, доки я відвернулася.

- Гей, а ну не нахабній! - Вигукнула я, підскакуючи до компаньйона. Перед тим як схопити звірка все ж і сама мимоволі зазирнула всередину сховища продуктів. Так, не густо.

Рішуче відтягла Геррі й зачинила дверцята: - Якщо ти голодний ми можемо спуститися в магазин, а не лазити речами Дорайна.

- Давай так і зробимо, - погодився компаньйон, зовсім не образившись на моє варварське ставлення. - А то раптом цей демон поведеться на чари тієї спокусниці й запросить її до ресторану. Ми тут зовсім схуднемо.

Я чомусь відчула невдоволення від цієї фрази, скривилася і мовчки розвернулася до дверей, але повернувшись до передпокою, лише подумки застогнала.

- Знову?! - вигукнув Геррі, стрибаючи мені на плече. - Могло б і почекати, поки ми поїмо! Бігати від прокляття взагалі-то дуже енерговитратна справа, а ми сьогодні всього один раз поїли, ось-ось почнемо непритомніти.

Прокляття немов озвалося на слова куниці й в глухій цегляній стіні утворилися двері. Спочатку я лише здивовано схилила голову, а потім зрозуміла, що схожу я бачила у підвалі головного корпусу академії.

- Зараз нам покажуть чергову частину вистави, - попередила я Геррі, повільно ступаючи до дверей. На руці нервово закрутився страж і його підтримав мій звір:

- Може, не треба туди ходити? Зачекаємо на повернення Дорайна, щоб він нас підстрахував, га?

- Зі мною страж, - нагадала я, але все ж таки простягнута до масивної ручки долоня тремтіла. Відчула як кігтики Геррі сильніше вп'ялися в тканину сукні, і заговорила, намагаючись заспокоїти нас обох: - Якщо це справді нестабільне заклинання, що перетворилося на прокляття, то воно бажатиме насамперед досягти початкової мети, а значить показати те, що дізналося.

- І якщо ми все побачимо - воно зникне? - з надією пискнув компаньйон. Я похитала головою, зімкнувши пальці на ручці:

– Ні. Точніше не зовсім. Але розплутати його стане набагато простіше. До того ж ми зможемо зрозуміти кому і навіщо знадобився Годамн.

- Добре, якби Йозеф виявився злочинцем, - раптом висунув теорію Геррі. Я завмерла на місці, прислухаючись до його думки: - Ні-ні, Ель, я розумію, що він і так хворий маніяк, але якби він реально задумав щось проти Ізаріди, наприклад, і ми змогли б це довести, то його запроторили б до в'язниці, а ми стали б вільні. І вже не потрібна була б жодна академія з її прокльонами.