Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

- Так, мабуть, - напрочуд просто погоджується Кім, кладучи чашку на стіл і ні на кого по суті не дивлячись.

- Але ось щодо лайки, вона має рацію, Олівія. Дівчаткам не личить лаятись. Ти ж леді, де твої манери?

Олівія закочує очі і зістрибує зі стільця, вхопивши з собою напівпорожнє відерце морозива, вона злегка нахиляється до Кім, прикривши від мене рота долонею:

- Він завжди так. Тотальна зануда, - і вже голосніше на всю кімнату: - Всім спокійної ночі. 

Зазвичай я не дозволяю їй тягати в кімнату їжу і тим більше морозиво та ще в такій кількості, але зараз я навіть словом не дорікнув її. Знає ж, що в присутності Кім я її сильно лаяти не буду. І користується цим, маленька негідниця.

- Це неможлива дитина, - я зітхаю, пропалюючи поглядом її спину, поки Олівія звертає в дверному отворі, зникаючи у напрямку своєї кімнати. Я обережно перекладаю погляд на Кім. - Ти як? Вона тебе не дуже втомила? 

На губах Кімберлі все та ж стримана напів посмішка.

- Ні, було весело. Але якщо ти не проти, я піду спати, щось я справді втомилася.

- Кім, - її безпосередність викликає в мені щиру посмішку, я не втримуюсь, беру її долоню і ніжно цілую. - Чому ж я маю бути проти?

Кімберлі дивиться на мене, в її очах застигає втомлена ласка, дихання тепле і нерівне, ніжні пальці злегка тремтять... Її долоня м'яко вислизає з моєї руки.

- Добраніч.

Кімберлі встає і прямує на вихід.

Я дивлюся їй услід, і думаю, але думка одна за одною йдуть, вони зникли з голови, залишилося лише мертве мовчання. Я покидаю кухню і повільно йду, затримавшись біля кімнати Кім, прислухаюся. За дверима панує цілковита тиша, ні зітхання, ні схлипу, ні шереху. Трунове мовчання, що збуджує більше, ніж відкрите запрошення. Я притискаюся гарячим чолом до прохолодної стіни і глухо зітхаю. Скільки часу пройде до тієї хвилини, коли мене більше не зможуть втримати власні почуття? Тиждень? Місяць? Більше?.. Невже знову доведеться зробити боляче Кім, тільки цього разу сухим мовчанням? І мені б повернутися і лягти на диван, хоча б зараз стримати свою обіцянку і дати їй спокій... Пальці судомно стискаються в кулак, але перш ніж вони знову розслабилися, двері безшумно відчиняються.