Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

Коли попереду з'являється знайома під'їзна доріжка, я починаю відчувати, як мій шлунок скручується в тугий вузол. Кейн повільно вирулює на свій бік вулиці та зупиняє машину навпроти свого будинку. Всю дорогу до його будинку ми їхали мовчки. Кілька разів Кейн намагався завести зі мною розмову, але кинув свої спроби, коли зрозумів, що це безглузде заняття: коли я на нервах, мені страшенно важко зосередитися на чомусь. Спочатку я наївно вважала, що сенсу турбуватися немає, і я спокійно зможу переступити поріг його будинку, проте чим ближче ми ставали до місця призначення, тим більшим і сильнішим робився мій страх. Я не готова. Голову відвідує навіть дивна думка розвернутися, щоб піти, втекти якнайдалі від нього, але й розумію, що це смішно та безглуздо. Я покірно йду за ним, поки Кейн котить за собою мою валізу, піднімаючи її щоразу, коли попереду показується калюжа. На під'їзній доріжці я, звісно, ​​посковзуюсь і небезпечно відхиляюся назад, але Кейн вчасно ловить мене за лікоть, рятуючи від падіння. На кілька секунд наші погляди перетинаються і я ніяково йому посміхаюся. Так, це все через нерви. Хитаючи головою, Кейн відпускає мене, утримуючи в одній руці ручку валізи, іншою він спритно провертає ключ у замку.

- Ласкаво прошу до моєї скромної оселі, - двері штовхаються всередину, з несильним скрипучим звуком повільно відкриваючись до самого кінця. Я ненадовго застигаю в нерішучості, але Кейн люб'язно запрошує мене жестом, і я роблю перший крок всередину, чуючи його кроки за собою. Коли за мною зачиняються двері, одночасно з цим звуком десь перегукується ще один стукіт дверей, я бачу, як з кімнати жваво вибігає малеча, очевидно очікуючи Кейна з наміром сказати йому щось важливе, але тут вона бачить мене і на кілька митей застигає, в шоці округляючи очі.

- Кімберлі? То ти не поїхала? - і стільки невірства в її голосі, але ще більше здивування. Мені хочеться вірити, що приємного.

- Привіт, Олівія, - я ніяково усміхаюся, не знаючи, що можна ще сказати в таких випадках. Олівія, здається, трохи збентежилась, несильно почервонівши. 

- А.. Е-е... Привіт. То ти переїжджаєш до нас? У сенсі... Ти що, передумала їхати геть?

Відверто кажучи, я не знаю, що мені відповісти, як пояснити свою присутність і головне, як сказати, що я зовсім не передумала. Ще вчора я гаряче прощалася з нею, думаючи, що й справді більше її не побачу, і це рвало моє серце на шматки, а сьогодні я стою перед нею, не знаючи, як дитина врешті-решт відреагує на подібний стан речей. Але тут я відчуваю, як гарячі долоні позаду мене опускаються мені на плечі і Кейн втручається, за що я йому дуже вдячна.

- Кімберлі в нас погостює якийсь час, - його м'який, але сильний голос зачіпає гарячим подихом мою маківку. Я відчуваю, як його долоні опадають вниз, залишивши після свого тепла незвичну прохолоду. - А ти чому ще не готова, юна леді? У тебе заняття за півгодини, а ти все ще валяєшся в ліжку? Ану марш у кімнату збиратися. І дай спокій Кімберлі, їй треба відпочити.

Олівія кидає на брата погляд, сповнений обурення і злості, що говорить про те, що вона йому це запам'ятає. Вона смішно кривить мордочку, схрестивши руки на грудях, показує йому язик і тікає назад у кімнату.

- Даремно ти так з нею, - я тихо подаю голос, дивлячись, як за нею зачиняються двері, і дивлюся через плече, не заперечуючи коли Кейн допомагає мені зняти плащ; незважаючи на літо, погода останнім часом розбушувалася. - Все гаразд, мені не важко, - я м'яко промовляю, в цей момент обертаючись до нього, але Кейн вже відвертається, щоб повісити мій плащ, хитаючи головою.

- Ні, Кім, ти втомилася. Я ж обіцяв, що не заважатиму.

Коли він знову обертається до мене, наші погляди зустрічаються напряму і щось відбувається. Кейн застигає на місці, я чую, як у нього перехоплює подих, і в мене самої на коротку мить дихання зупиняється десь у грудях. Щось відбувається між нами, якийсь внутрішній діалог, якісь докази та сумніви, про які жоден з нас не наважується сказати вголос. Але потім він несильно струшує головою, ніби прийшовши до тями, відступає в півкроку і його голос знову стає ввічливим відчужено-гостинним.

- Тобі треба в душ? - Кейн опускає оцінюючий погляд вниз, розглядаючи мої блузку і спідницю, і під цим поглядом я починаю відчувати, як рожевіють мої щоки.

- Обійдуся, - мляво заперечую я.

- А я, мабуть, прийму, - він витягає з кишень своїх штанів гаманець, ключі від машини та інші речі і жбурляє їх на полицю. - Я ненадовго. Можеш робити та брати, що хочеш. Якщо зголоднієш - кухня у твоєму повному розпорядженні. Я миттю.

Він пролітає повз мене, сховавшись за дверима кімнати, скоріш за все спальні. Я знімаю високі босоніжки, кидаю похмурий погляд своєму відображенню в дзеркалі і тихо йду коридором, оглядаючись на всі боки. Минулого разу я не встигла як слід оцінити його житло, та й не до цього мені було, але за лічені хвилини мого короткого огляду мені вдається з'ясувати, що будинок у Кейна одноповерховий і широкий, з високими стелями, що в ньому є пара спальних кімнат, кабінет, кухня з ванною кімнатою і простора вітальня. Проміжки між вікнами закладені темно-сірою кам'яною кладкою, а всі меблі в будинку світло-темних відтінків, що якнайкраще підходить під моє бачення житла містера Тернера, проте ніяк не в'яжеться з уявленням про те, як має виглядати квартира звичайного хлопця на ім'я Кейн, який колись мріяв про двоповерховий пентхаус з просторою терасою. Тут досить стильно та дорого. А колись це був сірий непоказний будиночок із двома тісними кімнатками...

Десь відчиняються двері, і я чую, як Кейн проходить у ванну. Коли я знову виходжу в коридор, щоб пошукати в передпокої зарядку для мобільника, то виявляю на полиці в кутку жіночу гумку для волосся, явно не Олівії. Вдавши, що не помітила, я повертаюся у вітальню, знаходжу вільну розетку і підключаю телефон на зарядку. Я сідаю на диван, поклавши прямі долоні на коліна, і просто чекаю, намагаючись зайняти себе поки розгляданням дому. Але надовго мене не вистачає, - коли Кейн повертається з ванної, я вже гортаю зошити, які знайшла впереміш з книжками, кинутими всі разом на тумбочку.