Клянусь, я твій - Поліна Ендрі

Довгий ритмічний стукіт у двері повертає мене до свідомості, він вривається в мою голову так несподівано і різко, спінюючи і без того плутане сприйняття після сну. Мабуть, Елайна знову забула взяти із собою ключ...

Боже мій.

Тут до мене приходить усвідомлення і мене ніби паралізує від думок, що нахлинули. Я завмираю на мить, моє серце ухає кудись у живіт, а потім повільно піднімаю голову, переконуючись у тому, що Кейн лежить на мені. Я дивлюся на короткий каштановий їжачок волосся на його потилиці, на окреслені лінії бугристих м'язів на плечах і спині; його груди м'яко піднімаються і опадають, дихання рівне і спокійне. Одна його рука просунута під мене і міцно тримає за талію, інша просто перекинута через мій бік. Наші ноги сплетені в такий тугий вузол, що я навіть поворухнути ними не можу, але це приємний тягар, він не тисне на мене, але чомусь, здається, робить мене захищеною. Я дивлюся в стелю, роблячи глибокий вдих.

- Кейн, - слабким голосом кличу я, злегка штовхнувши його в плече, але схоже, роблю все тільки гірше. Я повільно опускаю очі на міцні, виліплені лінії м'язів і бачу, як вони переливаються, коли сонно заворушившись, Кейн видає слабкий звук. Раптом його руки міцно стуляються разом, помістивши мене у своє щільне кільце і все знову стихає. Тим часом наполегливий стукіт повторюється, говорячи мені про те, що той, хто знаходиться по ту сторону дверей, добувається сюди вже дуже довгий час.

- Кейн, та прокинься ж ти нарешті! - я з усієї сили торомошу його і він миттєво виринає зі сну, спочатку на розуміючи, де він і що взагалі відбувається.

- Кім? 

Його голос, сонний і здивований, звучить так виразно і невинно, але за кілька секунд до нього прибувають риси усвідомлення. Він протяжно видихає і піднімається на ліжку; вивільняючи мене від міцного капкану своїх рук, він супроводжує це спантеличеним поглядом. Але мені страшенно ніколи; я вже зіштовхую з себе Кейна, встаю на ноги, швидко натягую халат на голе тіло і зав'язуючи пояс, перехоплюю його погляд. Кейн дивиться на мене до жаху проникливо і якось відчужено, але я вже мчу по номеру до невгамовного звуку, що долинає по той бік і, якби я не здогадувалася про причину, то подумала б, що це грабіжник, який намагається вломитися до мене  в дім. Тремтячими руками я провертаю ключ два рази, відчиняю двері і стикаюся зі стримано усміхненим швейцаром, одягненим у чорну з білими смужками на рукавах і комірі форму, і з відповідним чорно-білим кашкетом на голові. Ідеально підкреслюють уніформу білі рукавички на складених разом руках.

- Міс Вільямс, - чоловік вітає мене формальним кивком. - Прошу мене вибачити, але змушений нагадати, що час вже на межі, і вам потрібно залишити номер.

Чорт, чорт, чорт!

- Вибачте, чи можна якось домовитись? Продовжити проживання хоча б на кілька днів... Справа у тому, що я не встигла на літак і тепер мені потрібен час, поки я не придбаю новий квиток на найближчий рейс.

- Розумію ваше становище. Але на жаль, цей номер вже забронювали, за годину сюди має заселитися інша людина. Нам потрібно встигнути його підготувати для майбутнього гостя та переконатися, що ви готові його покинути.

Я роблю глибокий вдих.

- Добре. Ви можете запропонувати мені якісь інші варіанти?

- Мені дуже шкода, але всі кімнати заброньовані.

- Зовсім нічого не залишилося?..

- Ми можемо запропонувати вам лише тримісний і далі люкс, але він звільниться лише через кілька годин і відповідно буде дорожчим...

- Ні, дякую, - глухо відгукуюся я.

Я роблю повільний видих і натягнуто посміхаюся.

- Будь ласка, дайте мені п'ятнадцять хвилин.

Одночасно зі стриманим кивком швейцара я м'яко закриваю за собою двері. Тут вся моя стриманість тане, посмішка опускається, я люто розвертаюся і мчу вітальнею, ігноруючи застиглого в дверному отворі спальні, вже повністю одягненого Кейна. Він стоїть, спершись на стінний одвірок і просто дивиться на мене, не кажучи жодного слова, я нічого не можу прочитати по його обличчю. Я тут же кидаюся до комоду, гарячковими рухами хапаючи з полиці свій телефон і пальцями, що тремтять, вишукуючи потрібну мені інформацію.

Коли я тільки збиралася приїхати до цього міста, я бронювала квитки одразу в обидві сторони. Інакше не вийде, - такі поїздки обов'язково потрібно планувати заздалегідь, інакше є ризик залишитися ні з чим, як я зараз. Найближчий вільний квиток на рейс я можу придбати лише на двадцать друге червня. Це за п'ять днів. Довго, надто довго. Я закриваю одну програму і не гаючи часу переходжу в іншу. Залишився лише один варіант.

- Кім, що ти робиш?

Відкривши в телефоні браузер, я вже знаходжу список усіх готелів цього міста, вибираю найперший у рядку та набираю номер. Гудки тривають недовго, і мій виклик приймають вже за кілька секунд.

- Алло? Добридень. Готель "Афіна де Мор Люкс"?.. Мені потрібен номер двомісний, терміново, на кілька днів. Що? Не залишилося? Тоді можливо одномісний з роздільними ліжками..? Ясно. Я зрозуміла. Дякую, і вам. До побачення.

- Кім?

Здається, я зовсім не чую глибоко здивованого голосу Кейна десь позаду; завершивши один дзвінок, я вже вибираю наступний у списку готель і гарячково тисну на кнопку виклику, роблячи все те саме.

– Алло. Готель "Холідей Інн Turist"? Я б хотіла...

Тут з-за моєї спини виростає рука і в мене нахабно вихоплюють телефон, не надавши можливості навіть домовити. Я розвертаюся і в шоці округляю очі, у мене геть-чисто збивається все дихання.

- Що ти робиш? - Здивовано шепочу я.

Я дивлюся на рішуче, непроникне обличчя Кейна, застигле немов у масці, як його брови вигинаються дугою в похмурому сумніві, сильні руки засуджено схрещені на грудях.

- Це я повинен запитати тебе, - трохи жорстко відповідає він.

Я ковтаю. Чомусь на долю секунди відчула себе боязкою школяркою, яка відчуває провину за поки що нез'ясовану провину. У чому твоя проблема, Кейн Тернер? Коли я знову подаю голос, він звучить все ще здивовано і приглушено.