Не клич Його на ім'я - Максим Голубєв

Група уважно слухала, але деякі вже почали пошепки обговорювати почуте. Гід, помітивши це, трохи змінив тон.

— Він тоді знайшов можливість повернути всі борги, — додав гід, знову привертаючи увагу. — Однак для нового проекту йому все ще бракувало коштів. І саме тоді на сцену вийшов цукрозаводчик, який погодився профінансувати будівництво другого будинку.

— Борги рідко ведуть до чогось хорошого, — тихо промовив Славко, нервово стискаючи свою сумку.

Гід посміхнувся, мовчки підтвердивши його здогад.

— Ви маєте рацію, — тихо сказав він. — Саме тому тієї ночі обидва чоловіки опинилися тут, у цій кімнаті, перед початком спіритичного сеансу. Вони прийшли першими, і цукрозаводчик виписав архітектору чек на 100000 карбованців. Однак той ритуал став для одного з них останнім.

Група знову завмерла. Гід зупинився на мить, його голос став тихішим і серйознішим, наче сам будинок затамував подих разом із відвідувачами.

Це було не просто спіритичне засідання, а містичний ритуал ордена Чотирьох Стихій — таємної організації, яка прагнула втримати політичний вплив через потойбічні сили. Політична нестабільність, загроза зовнішніх ворогів і зростаюче невдоволення серед армії підштовхували членів ордену до крайніх заходів. Вони вірили, що лише темні сили здатні зберегти владу.

Четверо братів зібралися в «серці» свого храму: Брат Земля — амбітний архітектор, який мріяв про велич нової столиці, Брат Вогонь — впливовий фінансист, Брат Повітря — раціональний лікар із прагненням до контролю, і Брат Вода — прем'єр-міністр, досвідчений езотерик. Всі вони заснували "Комітет порятунку", відчуваючи, що це їхній останній шанс зупинити хаос, і об'єднали політичні інтриги з окультними силами задля збереження контролю над державою.

Лікар, Брат Повітря, затримався у дверях, спостерігаючи за тим, як Брат Вогонь, цукрозаводчик, щось швидко записував на аркуші перед собою.

— Відповідальність велика, правда? — пробурмотів він, підписуючи чек на ім’я архітектора, Брата Землі, власника будинку.

— Все буде гаразд, — відповів архітектор, киваючи головою і злегка посміхаючись. — Секретність не порушено. Ми маємо завершити це без зайвого розголосу. Ніхто і не запідозрить, для чого ми це робимо.

Лікар, відомий своєю раціональністю, стояв мовчки, втупивши погляд у чек. В його очах блиснула цікавість, але також і тривога. Поки вони готувалися до обряду, він спробував звернутися до архітектора, аби прояснити власні сумніви.

— Можливо, перед тим, як ми почнемо, ти поясниш, як саме все відбуватиметься? — запитав він, відчуваючи, що кожен його крок на цьому шляху міг бути помилковим.

Архітектор підвів на нього твердий погляд і кивнув, мовби вирішуючи, як саме підбадьорити колегу.

— Все безпечно, — сказав він голосом, що не залишав місця для сумнівів. — Ми звернемося до сил наших стихій, як робили вже не раз. Потім викличемо Безликого, аби лише поставити йому кілька запитань. Його сили допоможуть нам зберегти країну в безпеці.

Лікар кивнув, хоч сумніви все ще не полишали його. Такий відхід від звичайних методів був йому новим і незрозумілим, але він не став заперечувати.

Брати повільно зайняли свої місця, і кімната, що мерехтіла від свічок, враз наповнилася відчуттям тривожного очікування. Кожен із них знав, що їхній союз із потойбічними силами — єдиний спосіб утримати владу. Вони відчували страх перед силою, яку покличуть, але страх перед втратою контролю був сильнішим.

Брати почали звертатися до своїх стихій. Брат Земля, символ його могутньої і невблаганної ролі в політичному житті, нахилився до підлоги і тихо пробурмотів слова, що закликали Землю дати їм твердість і силу. Брат Вогонь зі своїм червоним шаликом на шиї, символом його впливу, нахилив голову, виголосивши заклинання для захисту. Брат Повітря, відомий своєю медичною практикою і обізнаністю в місті, тихо промовив прохання до вітру, щоб той приніс їм прозорливість і силу.

Нарешті, прем'єр-міністр, Брат Вода, підняв голову до темного неба і виголосив заклик до підземних вод, щоб приховали їхні справи і захистили їх від розголосу.

Тільки-но вони завершили обряд стихій, як архітектор заговорив, звертаючись до тієї сили, що їх єднала понад усі уявлення про реальність:

— Ми викликаємо Безликого! Захисника меж, покровителя тіней, сили, що не має обличчя. Прийди до нас, почуй наш заклик!

Раптом у кімнаті повіяло холодом, відчутно запахло сіркою, і світло свічок почало поступово згасати. У темряві вирізнялися лише обличчя братів, напружені й бліді. Стало чутно дивний шелест, ніби тканина реальності тріснула, оголюючи те, що сховане за нею. Тіні на стінах заворушилися, немов почали танцювати самі по собі, створюючи примарні фігури, що нагадували істот з інших світів.

Раптом, із середини столу почулося скреготіння, і він потроху почав підніматися в повітря. Ніхто з братів не міг стримати здивованих вигуків. Стіл завис на кілька секунд у повітрі, потім він почав обертатися, і одночасно з цим стіни кімнати теж почали рухатися у зворотному напрямку, ніби сама реальність зрушила з місця.

— Безликий, — вимовив архітектор урочистим і напруженим голосом, його очі горіли лиховісним блиском. — Ми викликаємо тебе! Прийди і виконай нашу волю! Допоможи нам захистити державу і нашу владу від ворогів!