Не клич Його на ім'я - Максим Голубєв

— То це все... просто трюк? — запитав він, намагаючись говорити голосом, у якому було більше іронії, ніж справжньої впевненості. Його руки, які до цього він тримав стиснутими в кулаки, тепер почали трохи розслаблятися.

Ірина теж полегшено зітхнула, але в її очах усе ще світився сумнів. 

— Ну, — промовила вона тихо, наче розмовляючи сама з собою, — я знала, що це всього лише вистава… але ж усе виглядало так реалістично...

Проте ця заява, замість остаточно заспокоїти групу, залишила в повітрі дивне відчуття неповної ясності. Напруга, яка здавалося, вже почала відступати, не зникла зовсім — вона перетворилася на глухе відчуття невизначеності.

Марина, що досі трималася на відстані, мимоволі обвела поглядом кімнату, як ніби шукала підтвердження слів гіда. Чи могли всі ці примарні щупальця, що тяглися до них, бути просто ілюзією? Можливо, це дійсно було просто майстерно продуманим трюком. Але глибоко в душі вона все ще не могла позбутися легкого відчуття холоду.

Славко, що стояв на відстані, продовжував стискати свою шкіряну сумку, хоча його дихання тепер вирівнялося. Він нервово засміявся, спробувавши зняти напругу.

— То це все просто техніка? І ми повірили в усі ці привиди, — промовив він, трохи ніяково, намагаючись знову прийти до тями після напруження.

— О так, — усміхнувся гід, його голос був спокійним, майже буденним. — Усі ці ефекти створені спеціальними механізмами. Тіні, рухи, запах сірки, навіть цей відчутний холод. Ви навіть не уявляєте, скільки людей вірять у це. І навіть якщо розуміють, що це лише трюк, страх залишається.

Проте, незважаючи на цю інформацію, в повітрі зависла нова хвиля підозри. Ірина знову подивилася на гіда, на мить зупинилася і, майже невидимим рухом, доторкнулася до браслета, її голос трохи тремтів.

— Але якщо це тільки техніка… тоді чому відчувається, що щось… надприродне? Щось не таке просте, як звичайні механізми?

Ці слова пролунали несподівано, і вся група завмерла. Напруга, яка на мить почала слабшати, знову заворушилася, немов тіні в кімнаті відчули її. Всі присутні миттєво усвідомили, що незважаючи на пояснення, частка цього страху залишилася.

Тепер кожен присутній почав вагатися — чи дійсно це все лише вистава? Чи, можливо, механізми — це лише частина чогось іншого?

Гід, помітивши реакцію групи, ледь помітно всміхнувся, як ніби все, що відбувалося, було ретельно сплановане ним.

— Що ж, вам самим вирішувати, де закінчується вистава і починається реальність, — промовив він загадково. Його голос звучав тихо, але так, ніби він тримав щось у собі, якусь таємницю, котру не поспішав розкрити.

Група обмінялася поглядами. Кімната, яка ще кілька хвилин тому вже здавалася звичайною частиною екскурсії, знову перетворилася на пастку — темну і повну невідомих загроз. 

Славко, який весь час уважно слухав і намагався зберігати спокій, нарешті не витримав. Його голос зірвався на легку хрипку ноту, коли він запитав:

— А що було далі? Що сталося після того, як лікар усе це розкрив?

Здавалося, питання зависло у повітрі, ніби сам простір вагався, чи варто на нього відповідати. Гід повільно подивився на Славка, ніби розмірковуючи, яким чином найкраще продовжити історію, і тихо продовжив:

— Далі прийшли совіти. Із своїм терором та репресіями. Лікаря заарештували, звинувативши його в шпигунстві одразу на кілька фронтів — білогвардійців, петлюрівців і навіть на користь Японії. Такі були часи: коли кожного можна було звинуватити у будь чому. Лікар від початку відкидав усі звинувачення, намагався пояснити, що він лише шукав правду, але система була безжальною. Демон революції потребував кривавих жертв.

Гід зробив паузу, поглядаючи на екскурсантів, ніби перевіряючи, чи досить вони налякані його словами. Він продовжив:

— Лікар помер у в'язниці. Його знайшли мертвим у камері одного ранку. Він сидів на ліжку у позі лотоса, обличчя його було спокійне, очі заплющені, але він більше не дихав. Пульсу не було, і тіло його було вже холодним. Ніби він сам вирішив, що час йому йти, і зробив це тихо.

Усі мовчали, кожен уявляв цю дивну і страшну сцену. Славко не міг стриматися:

— А що стало причиною смерті?

Гід лише знизав плечима у відповідь на питання Славка, а потім, зловісно посміхнувшись, додав:

— Що ж, інші фігуранти цієї історії зникли так само несподівано, як і багато інших у ті тривожні часи. Про цукрозаводчика, наприклад, подейкують, що його бачили в Парижі після зникнення. Мовляв, він знову одружився і почав нове життя з молодою дружиною під іншим іменем і подалі від революційного безладу.

Гід зробив паузу, дозволяючи цій інформації вплинути на слухачів, а потім продовжив: 

— Щодо архітектора — ходять чутки, що його слід обірвався в Персії, де він зводив для шаха грандіозні споруди. А прем’єр-міністр… Одні кажуть, що він усамітнився на далекому острові, де цілковито присвятив себе філософії. Інші — що він загубився серед втікачів у Європі, зникнувши в безмежному потоці емігрантів.

Група слухачів заглибилася у свої думки, коли гід додав: — Але це лише розповіді. Чи мають вони хоч крихту правди? Мабуть, ніхто вже не дізнається. Відомо одне — їхні імена давно забуті, а от тіні… Кажуть, вони досі блукають цими стінами.

Гід завершив свою розповідь. Тіні від свічок знову почали рухатися, ніби віддзеркалюючи давні таємниці, приховані в цих стінах

Марина, яка весь цей час мовчки слухала, нарешті наважилась запитати те, що вже давно крутилася у неї в голові: — Все ж таки, ви так і не відповіли. Звідки ви, власне, знаєте так багато деталей того, що сталося? — її голос був тихим, але в напруженій тиші кімнати він звучав дзвінко. — І як вам відомо, як помер лікар?

Гід, почувши її питання, спокійно посміхнувся, але на мить у його погляді з'явилися ознаки невдоволення. Його сиве волосся відбивало слабке світло свічок, а тіні зморшок обличчі стали глибшими.