Йдемо зі мною, Василино - Ольга Островська

− Заткнися, − шипить а-кіара, різко здіймаючи іскристу блакитним неоном руку, в яку, наче молот Тора, раптово прилітає величезний двосторонній спис.

Але я вже бачу і чую, як схвильовано переглядаються і перешіптуються її піддані. Не знаю, чи допоможе мені це якось, але нашкодити цій тварюці одне задоволення.

– А що ти настільки не впевнена у собі, що мені навіть зброї не пропонуєш? – насмішкувато підіймаю я брови.

Венона відгукується справжнісіньким гарчанням і навколо неї починає закручуватися моторошна воронка сили. Чорт, вона мене, як муху, може прихлопнути.

Раптом та сама Гента покидає стрій, під розлюченим поглядом а-кіари йде до мене, і вручає мені свій спис. А потім раптом розвертається до моєї супротивниці, закриваючи мене собою.

– А-кіара, як одна зі старійшин нашого поселення, я вимагаю зупинити цей поєдинок. Щоб ми могли почути, що каже чужинка про інші народи. Послухати чоловіка нам також хотілося б.

− Та як ти смієш іти проти моєї волі? – цідить крізь зуби стерво, знавісніле через повне всевладдя. − Відійди вбік, Генто.

– Ні, – хитає головою моя несподівана захисниця. − Чужинка права. Ми вимираємо. Нам потрібні чоловіки. І ми хочемо її послухати.

І, не вірячи своїм очам, я бачу, як з рядів амазонок раптом відокремлюються ще дві. Молоді, красиві, гнучкі та хижі, як пантери. Вони стають з обох боків від Генти, теж закриваючи мене собою.

Кілька хвилин мені здається, що все обійдеться. Що Венона прислухається до голосу розуму і своїх куард. А-кіара застигає, стискаючи зло губи, з недовірою дивлячись на підданих, що несподівано повстали проти неї. А потім сила навколо буквально наливається пітьмою. І падає на нас чотирьох бетонною плитою, ламаючи, знищуючи, прибиваючи до землі.

Мої захисниці злагоджено здіймають руки, захищаючись, накриваючи нас чимось схожим на купол. Але я все одно падаю на землю, відчуваючи, як скипає моя кров, а мізки перетворюються на кашу, як струмком тече знову кров з-під носа, і розумію, що якби не було цих трьох переді мною, мене б уже розмазало кривавою плямою, адже навіть так я всім своїм єством відчуваю смертоносну енергію Венони. І цього занадто багато для мене. Я не можу стільки витримати. Не можу.

А наступної миті з хатини, де клітка, доноситься оглушливий моторошний гул, і стіни будівлі буквально розвіює за вітром. Здається, Арід прокинувся.