Мій нестерпний ельф - Настуся Соловейко

– Так, бачила, вчора ввечері, десь о пів на десяту. Він стояв біля хвіртки та чертив руни, якоюсь палицею.

– Покажете де?

Я кивнула і ми пішли до того місця, де я помітила чоловіка.

– Я намагалася відчути магічний слід, або ж хоча б відбитки ніг, але нічого.

Страж досить довго розглядав все навколо, спершу спробував сам відчути магію. Потім дістав магометр і поводив їм скрізь.

– Вибачте пані Флоро Кіллі, та нічого нема. Якщо вам не примарилось, то це був дуже сильний маг, або ж просто чийсь жарт, щоб вас налякати. У вас є вороги? – спитав він

– В мене? Які в мене можуть бути вороги? Ви взагалі бачите, де я живу? Кому я можу заважати?

Він трохи помовчав.

– Так, алеж вас викрадали, до того ж ви отримали дар, не всім це подобається.

– Звідки вам це відомо?

– Не лякайтеся, це стандартна процедура, я перевірив ваші дані.

– Чудесно! Якщо ви не проти, то мені вже пора!

– Зачекайте, пані, візьміть мою картку, про всяк випадок, на ній є координати мого кристалу зв'язку.

На секунду мені здалося, що він роздивляється мою фігуру, затримуючись на ногах, що визирали з під підіткнутої спідниці. Я сіпнула тканину, повертаючи її на місце й взяла картку.

Попрощавшись страж відкрив портал і щез у ньому.

З дому вибігла бабуся.

– І що це був за красень?

– Бабуню, тобі тільки красенів подавай! Страж він.

– Страж не страж, а які в нього плечі, і я бачила, як він на тебе дивився!

– Не кажи дурниць!

– А хто їх каже? Тобі давно заміж пора!

– Ні, дякую. Мені й так непогано.

Бабуся сплеснула руками.

– Ти ба! Непогано їй, я не магічка, жити по двісті років не буду! От помру, а онуків так і не побачу, ой горе мені горе!

Ну, все, це надовго. Я схопила сапу й повернулася до роботи. Все одно сперечатися було марно.

Ніяких більше наречених мені не потрібно, з мене досить!

Не знаю, можливо, колись у майбутньому щось зміниться, та поки що, чоловіки викликали в мене не те щоб відразу, радше я нікому з них не вірила.

Ще два дні пронеслись занадто швидко, хотілося залишитись з бабусею. Попрощавшись, я підхопила валізу й направилась до кордону між Одінарі й Анкені, там можна було відкрити портал.

Було ще дуже рано й місто спало, тільки подекуди пекарі замішували тісто, а молочники розвозили свою продукцію по магазинах.

Дійшовши до великої сірої будівлі, я відкрила портал й вибравши на карті потрібні координати, перенеслась до станції Крижаний Грот.

Переходи поки вдавалися мені не такими вже й плавними, тож опинившись на місці я ледве втрималася на ногах і впустила чемоданчик. Добре хоч, речі не розлетілись навкруги. Підхопивши його, роззирнулася.