Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Ви — мій психолог, а мені треба з кимось поговорити! — сердився лорд Нортон з розпатланим волоссям.

— І ви не придумали нічого кращого, ніж влізти до мене у вікно в... — зам'ялася, намагаючись розібрати числа на годиннику, що висів за спиною гостя, — о першій годині ночі?!!!

— Але ж ви мій лікар!

— Я лікар, а не цілодобовий магазин! Як ви взагалі знайшли мій будинок? — прохникала вже швидше з образою, ніж зі злістю. Чому мені постійно не давали спокійно поспати? — Невже це так терміново...?

— Я ж, виявляється, на соту частку перевертень, а в них нюх що треба, — інкуб плюхнувся в моє улюблене крісло навпроти дивана і кинув на мене сумний погляд. Якби не величезний фіолетовий фінгал, може це б і подіяло, а так...

— Ви що, обнюхали все місто? — іронічно запитала, загортаючись в теплу ковдру. — Не смішіть мою опухлу пику. Хто мене здав? Колеги? Новенька секретарка на рецепції? Охоронець?

— Фонтан, — зам'явся інкуб.

— Який ще фонтан…? — не зрозуміла я.

— Той, що на головній площі, — побачивши мій здивований погляд, лорд Бейт похитав головою і почав свою розповідь. — Я призначив зустріч на площі тому хлопцеві зі спогадів. Ми мило згадували дитячі витівки і я, стоячи біля статуї «Шляхетної діви», сказав йому, що він мій істинний.

— А він? — скептично уточнила, розуміючи, що Нортону варто було зняти рожеві очки. Далеко не всі люди були раді, коли їм неочікувано зізнавалися в коханні, через два десятки років.

— Розсміявся, гад.

— А ви? — ніяк не вгамовувалась моя цікавість.

— Повторив ще раз. З поясненням.

— А він?

— А він увесь цей час заробляв на життя боями без правил, — кинув інкуб, показуючи на своє обличчя. Мабуть, боєць не оцінив свого щастя. — Вдарив і втік, поки я намагався очухатися. Коли повернувся до тями, матюкався, на чому світ стоїть і кричав на всю площу, проклинаючи все на світі — бої, його та психологів. Запитав, де мені вас шукати тепер, а не довго думаючи відповіла. 

— Хитра гадина... Ну, нічого, я її вранці упокою. Вона у мене з каналізації воду качатиме!

— Так, а мені що робити, пані Елайно? Адже я, як побачив Ая, так і поплив! Серце досі ніяк не вгамується.

— Дайте йому час. Мало хто може відразу прийняти те, що він пов'язаний магічними путами з кимось такої самої статі. Бейте, вам і самому не завадить трохи охолонути й привести свої почуття до ладу. Цей ваш Ай нікуди не втече, зв'язок міцнішатиме з кожною вашою зустріччю, з кожним дотиком і словом. Просто не поспішайте, гаразд? І, заради всіх богів, не вломіться до нього посеред ночі, як це зробили зараз!

— Вибачте, пані відьмо... Я просто розгубився... Гарячої ночі вам...

— І вам, лорде Нортоне. І вам...

Мить, й інкуб розчинився в повітрі, залишаючи мене на самоті. Я тільки зараз помітила, що весь цей час сиділа в одному бюстгальтері та штанях. Мабуть, стало жарко, і я уві сні зуміла стягнути блузку, а ось ремінь на штанах не подужала. А цей інкуб, мабуть, давно вже втратив інтерес до протилежної статі, хоч і сам не здогадувався про це. Адже зв'язок тільки показував волю серця перевертня. Весь цей час він міг полюбити когось ще, створити міцніший зв'язок, але не хотів. Дитяча прив'язаність зробила свою справу.

Подумати тільки, скільки тисяч відмовок ми вигадували собі, аби не сказати правду. У світі, де живі істоти боялися втратити своє кохання, робота для психолога ніколи не закінчуватиметься. А краще б не закінчувався сон. Знявши з себе штани та шкарпетки, я вмостилася назад, заплющуючи очі. Сон нам тільки снився. Апчхи... Правду сказала... Де там моя ковдра...?