Час бою (болю) - Соломія Даймонд

*Давид  

Важке дихання в трубку змусило мене стривожено сісти за стіл. Я ще раз з острахом глянув на найменування контакту й холодна цівка поту скотилася по моїй скроні. Найгірший сценарій, який я міг уявити за час свого перебування у Львові, був втілений у реальність.  

Найбільше за все я боявся втратити її, а зараз вона була в небезпеці й потребувала моєї допомоги. Трясця! Я навіть не знав, де вона.  

Він розгубленості та страху я голосно скрикнув, прикривши голову долонями. Кожна секунда була на вагу золота, а я просто не знав де мені знайти мою кохану. Я не був тим чоловіком, який розбирався у всіх хакерських штучках, але я згадав про те, що в Словенії у мене є знайомий, який в цьому тямить. На щастя, Ян відповів дуже швидко і вирішив мені допомогти.  

Вже через декілька хвилин я мав точну геолокацію Аліни. Викликав таксі й помчав до спортивного комплексу, де вона зараз знаходилася. На щастя, коли я пояснив таксисту всю ситуацію, то він пришвидшився.  

Охоронець на вході хотів мене зупинити й щось запитати, але я проігнорував його й побіг у той зал, де ми зазвичай тренувалися.  

Мене гризла думка про те, що Аліна збрехала зранку. Вона ж казала, що йде на пробіжку. Я запідозрив щось ще тоді, коли вона вдягнула спідницю замість спортивного костюма, але не надав цьому якогось особливого значення. Як же я картав себе за те, що не зупинив її, або ж не склав компанію. Можливо тоді б все було гаразд? 

Поруч з лавкою я помічаю тіло коханої, біля якої калюжа крові. Її білий костюм також по трохи забарвлюється в яскраво-червоний. Я обережно стаю на коліна поруч з нею.  

Відчуваю як в очах починає щипати від цього кривавого видовища. Ще недавно я втратив свого найкращого друга, а зараз міг втратити ще і його сестру. Я ж клявся Святославові, що вбережу його кровинку. Нехай буде проклятий цей світ, якщо я не дотримаю свого слова.  

У мене немає сумнівів у тому, хто це зробив. У цей момент мені хочеться вбити того, хто причетний до замаху на вбивство Алі. Однак, я чудово розумію, що зараз не до помсти. Він ще отримає від мене по заслугах, але тоді, коли їй стане краще. Спочатку я врятую її життя, а потім зроблю все, щоб цей негідник сів за ґрати.  

Вся дорога до лікарні була дуже напружена. Я не відпускав руку Аліни, попри те, що вона вся була вкрита кров’ю. Лікарі всілякими методами намагалися зупинити кровотечу й професійно виконували свою роботу. Проте, їхні занепокоєні та співчутливі погляди говорили самі за себе. Я не хотів вірити в те, що бачив її живою сьогодні востаннє. Ми були не так давно разом, але я щиро кохав її й будував спільні плани на майбутнє. Не міг повірити в те, що всі мої мрії розчиняться в повітрі через мою недбалість...  

— З нею все буде гаразд? — запитую я в лікаря, який біжить поруч з медичною каталкою.  

Мені страшно дивитися на її порцелянове обличчя та бездиханне тіло, яке не подає жодних ознак життя. Хтось назве це звичайною слабкодухістю, але, я вважаю, що кожен чоловік, який щиро кохає свою жінку, стане боягузом, коли її життю буде якась загроза.  

На жаль, лікар так і не дає відповідь на моє запитання. Далі мене не впускають. Я залишаюся поруч з великими білими дверима, надіючись на диво. Гадаю, лише воно зможе витягнути Алю з того світу.  

До мене підходить медсестра, яка тримає в руці склянку з водою та таблетку. Вона бере мене під руку й допомагає сісти поруч з операційною. 

— Випийте. Це заспокійливе. — Я нічого не відповідаю, а просто мовчки роблю те, що вона каже. Мене дивує спокійний та розслаблений вираз обличчя цієї жінки. Мабуть, за стільки років роботи тут вона бачила не одного зневіреного та згорьованого родича. — З нею все буде добре, — продовжує вона, заспокійливо проводячи рукою по моїй спині. Я радий, що бодай не залишився сам у цьому коридорі. Очікування на самоті б довело мене до божевілля.  

Медсестра продовжує сидіти зі мною. Всі навколо метушаться й бігають, а поруч з цієї операційною неначе життя зупинилося. Ми мовчки думаємо про своє. А втім, я зауважую, що починаю стресувати менше, коли ця жінка поруч зі мною. В якийсь момент вона просто починає наспівувати легку та веселу мелодію, під яку мені хочеться спати. Я притуляюся головою до стіни й намагаюся вмоститися зручніше. Однак, не встигаю, бо той самий лікар з’являється переді мною.  

— Спокійно. — Як тільки я хочу заговорити, він простягає перед собою руки, щоб зупинити мене. — З вашою дівчиною все гаразд. Її життю більше нічого не загрожує. Однак, зараз вона спить і їй потрібен відпочинок. Ви зможете провідати її лише через годину.  

Після слів лікаря мені стало краще, але напруга остаточно не спала. Я вже добре вивчив кривдника Аліни й знав, що він може завдати наступний удар у найнеочікуваніший момент. Коли небезпека минула я негайно вирішив зайнятися цим питанням, поки все не зайшло надто далеко.  

— Де у вас тут вбиральня? — запитую я у медсестри. Вона привітно посміхається до мене, а в її погляді так і читається: “Я ж казала, що з нею все буде добре...”. 

— Йдете прямо й потім звертаєте на ліво. Останні двері в кінці коридору. — Схвально киваю на її пояснення і йду за вказаним маршрутом, стискаючи в руках свій смартфон.  

На щастя, у вбиральні виявляється порожньо. Я зачиняю за собою двері на замок і включаю воду, щоб нашу розмову точно ніхто не підслухав.  

— Вона жива? — чую по той бік слухати. Так і хочеться розмазати по стіні цього психа. Він ще сміє питати про її стан?  

— Жива, — гарчу я, відчуваючи, як ненависть тече по моїх венах. Ніколи не думав, що так часто відчуватиму це жахливе почуття. Востаннє я так злився на свою матір, яка була нічим не краща за цього ненормально. — Послухай сюди, я втомився від усіх цих ігор. Я віддам тобі весь борг і навіть докину зверху, тільки дай нам спокій. Аліна заслуговує на те, щоб бути щасливою. — Ця дівчина варта всього, а я не можу гарантувати їй навіть безпеки. Тепер я виню не лише його, а й себе. Ми всі припускалися помилок, які спровокували такий результат.