Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Бо силушка, тю-тю?

-«Так, а ще, ти не готова. Пізніше»

-Ну, це точно, я не готова. Розмножуватися, так і поготів, - хмикнула Стьопка, - і що ти пропонуєш? Пересидіти тут поки... критичні дні не закінчяться?

-«Так! Я носитиму їжу!»

-Дякую тобі, ти дуже дбайливий, але крім їжі мені ще багато чого треба.

-«Я дістану. Що потрібно?»

-Багато чого, прокладки, наприклад! Змінний одяг, душ, туалет! - почала пояснювати Свирянка, намагаючись не образити свого милого викрадача. «Треба ж, він такий дбайливий…»

-«Я знайду!» - відповів той уперто.

-Міш, ти не хвилюйся за мене, все добре буде. У моєму світі люди не кидаються на жінок через місячні. Це тільки Гор із бзиком. І те, я так зрозуміла через тебе.

-«Ні!»

-Ні? Він не через звірині інстинкти на мене накинувся?

Мишко відвів погляд і неохоче відповів:

-«Мені подобається, як ти пахнеш, я хочу бути з тобою, але ти не хочеш, не готова»

-Не розумію, що ти хочеш сказати?

-«Він не володіє собою. Я володію»

-Хм, але він каже, що це...

-«Я знаю, що він каже. Що у всьому винен я»

-А насправді?

-«Насправді він розпещений хлопчик, який вважає, що йому все можна і всі світи для нього одного!»

-Нічого собі... Ви посварилися? – здивувалась Степанія.

-«Я просто пішов»

-Як пішов? У сенсі, кинув його?

-«Так!»

-А так можна? Хіба ви не одне ціле?

-«Вже ні. Нехай живе один»

-Ви через мене посварилися?

-«Це не сварка,  це – кінець»

-Блі-і-і-і-н! Я тепер винною себе почуваю... - засмутилася жінка, - як же ви тепер один без одного?

-«Нічого. Поболить і пройде»

-Я думала вас поділити неможливо, а виявляється це не важко?

-«Це - важко. Але складніше бути з ним і надалі»

-Який жах! Я й не здогадувалась, що у вас… розбіжності. Швидше, що…

-«Що він страждає через те, що Берлак? Ха! Хай тепер спробує сам!»

-Але, Міш, може не гарячкуй, га? Ви стільки років були разом, навіщо зараз рубати з плеча?

-«Мені раніше було все одно, що він каже. Я терпів безліч нових самок, хоч вони були мені  неприємні! Але з тобою він веде себе не правильно, я не дозволю!»

-Хіба, це не через твою... гарячу кров він став бабієм? - Стьопка навіть рота розкрила від здивування, - ах він, козел! "Пробач Стєша, мені соромно, але за ведмедя поручитися не можу!" - процитувала вона лісника.

-«Мене не тягне до людських самок!» - обурено відповів ведмідь.

-Але... Я в шоці, що сказати! - вона заплющила очі, намагаючись розкласти по поличках отриману інформацію, - Про те, що я твоя обрана, теж обман?

-«Ні. Це правда. Мене вперше потягло до жінки, раніше такого не було»

-Чому?

-«Не знаю. Просто ти – моя істинна»

-Але, як? Ти мій… восьмий наречений? - вона навіть хихикнула від безглуздості такої думки.

-«Я не розумію, що відбувається довкола. Просто відчуваю, що ти моя, а я твій!»

-Чим далі, тим веселіше, - сказала жінка, - давай, сядемо? Ти здоровенний, важко стояти.

Вони сіли на імпровізоване ліжко одне до одного і знову зчепили лапо-руки. Стьопка мала стільки запитань, що не знала з якого почати.

-Ми ж... з різних видів. Як ми можемо бути парою? - почала з самого лякаючого.

-«Ми можемо…» - відповів він і прибрав очі, наче збентежився.

-А-але... коли ти був з Гором, у мене хоч уявлення було, як... ну...

-«Не думай про це зараз. Час покаже. Якось буде. Ми не дарма пара, це божий промисел!»

-Ой, не знаю. Все надто складно. Вибач за прямоту, мені і колишніх наречених вище даху, - Стьопка засумувала, - а Гор знає, де ти?

-«Ні!»

-Він казав, що завжди знає де ти.

-«Він так думає, що знає. Я дозволяв йому помилятися»

-А сам жив своїм життям?

-«Коли було нестерпно...»

-Невже, він такий поганий?

-«Не поганий. Просто для мене не підходить»

-Розкажи про себе. Як ти потрапив до Гора, - попросила вона, - бо я зовсім нічого не розумію про ваші взаємини.

-«Я думав, знайду згоду з його духом. Знову не знайшов»