Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Отакої! - пролунав поруч голос Лукерії, - це що таке сталося?
-В-ви де ходите? - простогнала Стьопка, - охоронці, називається! Мене просто на рідному порозі мало не зґвалтували, а ви!
-Та ну? Хіба, не лісник стукав? - здивувалася клятниця.
-Ось він мало і не... м-мене ведмедик врятував! - сказала, намагаючись віддихатися зі страху.
-Так де? Хто? Нема на дворі жодної душонки!
-Н-не знаю... пішли, напевно...
-Козел! - в серцях сказала Стьопка і піднялася нарешті на ноги, - перелякав гад, і халат порвав! - поскаржилася вона, розглядаючи вирвані з м'ясом гудзики, - тут ніяких халатів не напасешся! Все, виставлю рахунок, хай новий купує, маніячина шалений! А де мій рикой?
-Сметану жере! - доповіла Лукер'я, - Не сварись, господине, не чекали ми від лісника оказії, того і не пробділи... Побачили, що він, та спокійно на тваринку відволіклися…
-Кіса-кіса, ти де? – Стьопка, по стінці побрела до кухні. Рудий охоронець знайшовся біля печі, з заплющеними очима тріскаючи сметанку з миски, - ось де ти... зрадник!
Рикой повернувся на голос господині і злякано втупився в неї своїми круглими оченятами, ніби розуміючи, що йому зараз перепаде.
-Якщо ти ще раз підпустиш до мене лісника до весілля, можеш шукати собі іншу господиню, зрозумів? - сказала з розстановкою.
«Котик» видав сумний напів-мяу, напів-вий і посеменив до неї назустріч та почав тертися об ноги, як справжній домашній кіт.
-І не підлизуйся! Що було б, не встигни ведмедик на допомогу, а? Прощавай силушко? Ти, руда дупа, насамперед постраждав би! - продовжувала вона вичитувати вихованця, звертаючись і до охоронців у тому числі.
-Вибачте, панночко! – покаявся одразу ж Єгорич, – від лісника не чекали підлянки…
-Не повториться, - пискляво підхопила Лукерія, - ми ж його, як рідного…
-Добре! Але надалі прошу мене одну не залишати, якщо я сама того не попрошу!
Будиночок раптом загудів, зі стелі пил посипався. Рикой чхнув, а Стьопка за стілець ухопилася, щоб не впасти.
-Конопатка, он як, вбивається, - прокоментувала кльоцниця, - про прощення благає!
-Кажу ж, гаразд! - Стьопка впала на стілець, однією рукою стримуючи залишки халату, - не серджуся, адже обійшлося…
-А що сталося? - Лукерія, зрозумівши, що гнів господині у минулому, відразу почала розпитувати.
-Я так зрозуміла, у Гора бзик на цих речах... - відповіла з порозовілими щоками, згадавши, як лісник винюхував її між ніг.
-Що? Які такі речі?
-Ну... - Стьопка з рожевої стала червоною, - на критичні дні його клинить...
-Ах, ти ж, пес! - вигукнула обурено охоронниця, - Звірюга!
-Так от звірюга, якраз, мене і врятував!
-Як врятував, хто?
-Кажу ж, ведмедик! Виліз із Гора і викинув його з дому.
-Що-що? - недовірливо простягла Лукерія, - Скудва виліз?
-Гор роздвоився, - спробувала пояснити Свирянка, - і другий він, заріс хутром і став ведмедем. Хап лісника - і викинув із хати! А потім потерся об мене носом і теж пішов. Судячи із звуків, вони побилися на порозі.
-Блудний кінь! - вилаялася Лукерія, - Один сором у голові! І що, точно знасильничать, хотів?
-Ні, Лукеріє, я сама на собі халат порвала, від пристрасті! – обурилася Стьопка.
-А що такого? З нареченим могла б і пообійматися трішечки…
-Дякую за дозвіл, звичайно! Але Гор – не той випадок! З ним просто так не пообіймаєшся!
-Ну так, так, баламут... лісник наш. Що робити, якщо доля такого жениха підкинула? - зітхнула Лукерія і потім додала грізно, - як прийде, хай йому Конопатка бубенці повідриває!
-Що ти мелеш, повідриває! - обурився Єгорич, - нащо панночці такий мужик здався, без бубенців-то?
-А щось робити, коли паскудник слів не розуміє?
-Накрутити хвоста, але бубенці не чіпати!
-Може, досить? - втомлено перебила їх Степанія, - не хочу я більше про бубенці лісника слухати, Лукеріє, ти мені відвар обіцяла!
Попиваючи гірко-солодкий відвар, Стьопка перевірила телефон. Мітя не дзвонив. Вона зітхнула і спробувала зателефонувати йому сама, але телефон із сумом повідомив, що абонент зовсім недоступний.
Зате від інших наречених було по пару смс-ок, так ні про що. Петро Ілліч поцікавився чи зручно, якщо він зайде о дев'ятій ранку. В'ячеслав просто побажав гарного дня та написав, що дуже нудьгує. Грізний подякував за гостинність і вибачився, що не зможе зайти раніше за середу. Микита написав коротко: "Постійно думаю про тебе!"
Настрій потроху налагодився. Все-таки приємно, коли стільки чоловіків приділяють увагу і кажуть, що сумують. Тільки шкода, що Мітя нічого не написав. Але Стьопка заспокоїла себе, адже він попередив, що його не буде три дні. Хоча все одно було сумно, серце не хотіло чути аргументи розуму. Хотілося почути його спокійний впевнений голос, притиснутися до грудей, відчути дбайливі обійми та легкі поцілунки у маківку.
