Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- А те що я зізнався тобі в коханні - це взагалі про щось тобі говорить?! - він чи то розлютився, чи образився. Різко присів на ліжку поставивши ноги на підлогу. І так вийшло, що повернувся до Олександри спиною. - Чи все ж таки тебе мучать гроші твого Петра, яких в мене немає?

- Я кохаю тебе і дуже хочу бути твоєю дружиною, - її ніжні пальці гладили його спину неначе намагалися заспокоїти. Неначе хотіли вгамувати біль. - Ми звісно ж не можемо йти тим шляхом яким йшли до нашої з тобою зустрічі - порізно. Ти маєш рацію, ми повинні щось змінити в своєму житті, наприклад спробувати вилікувати один одному рани душі, які нас так мучили стільки років. Ми повинні навчитися довіряти один одному, хоч я вже тобі довіряю. Я хочу, щоб твоє розбите серце, не знаю хто і навіщо його тобі колись розбив, щоб воно загоїлось і знову забилося з новими почуттями до мене. Я хочу, щоб ти посміхався частіше, в тебе це класно виходить. А ще я хочу, щоб ти був щасливий… поруч зі мною, - Вона на секунду замовкла. - І не думав про те, що ти не мільйонер і не можеш мені нічого дати. - Саша присіла і підсунулась ближче. Вона обійняла Метиста за плечі і поцілувала в одне. - Ти мені дав Олега. Олега, про якого я так довго мріяла. Ти дав мені коханого чоловіка, який ладен був життя за мене віддати, а на це не здатен жоден мільйонер, тим паче Петро.

Олег повільно повернув голову. Саша розмовляла як наївне дівчисько, яке вірило в хороших бандитів. От тільки за межами цієї старої хатини було зовсім інше життя. Це було життя хлопця, який реально не міг їй дати те до чого вона так звикла. І все ж таки він наважився попросити її руки. Чому? Тому, що розумів - ВОНА його! І тільки його.  

- Олег, - дівчина поклала голову йому на плече давши зрозуміти, що вона хоче бути з ним. - Мені потрібно додому. Відвезеш?

Бандит здивовано звів брови зрозумівши, що ця дівка розбила його мрії про неї за якихось три секунди. Він неначе до стінки говорив. Неначе для стола робив пропозицію вийти за нього. Саша так нічого конкретного і не відповіла. Ну, звісно ж… Їй пора було тікати додому, щоб нарешті залізти в свою офігенно здоровенну ванну з рожевою піною і бульбашками. Змити з себе все, що нагадувало про їх секс і закусити шоколадкою. Прекрасно! Клас! Ти знову лоханувся Метист! 

- Що? - дівчина підняла голову коли його плече смикнулося. - Тепер ти мовчиш. Хороший мій. Не злися так. Чуєш? - хотіла доторкнутися до його руки, якою Метист впирався в ліжко але хлопець забрав її. - Та що з тобою? - вона підвищила голос в нерозумінні що з ним відбувається. Хвилину тому все ж було добре. - Що не так?

- Та ні, все добре, - важко вдихнув. - Додому так додому, - підвівся. В чому мати народила, стояв вдивлявся в свій одяг. Саша витріщалася на його голі груди, на шість кубиків преса, від виду яких ледь слина не текла, на його косі м'язи живота. Витріщалася і подумки посміхалася розуміючи, що все це належало її Олегу. Її і тільки її Олегу.

- Як? Вже?!

- Що знову не так? - гаркнув він. 

- Я думала, що ми ще побудемо трішки разом, до ранку. 

- Разом?! Ти ж до Петра летиш, - розвів руки. В його голосі почулися ревнощі?! Чи не почулися?!

- До кого?! Ще чого! На біса він мені здався. Взагалі-то я хочу паспорт свій забрати.

- Що?! - запитав Олег. - Паспорт?! Навіщо?!

- А ти що думаєш нас розпишуть без документів?!

- Без… - Олегу нарешті дійшло про що говорила дівчина. Вона не летіла до Петра, вона хотіла свій паспорт… Боже!

- Ти серйозно? - кинувши штани назад на підлогу які вже встиг підняти, він присів поруч. 

- А ти що не серйозно мені заміж пропонував?

- Серйозно, - взяв її руку та поцілував долоню. - Я думав ти тікаєш від мене до свого Петра.

- Він не мій і ніколи ним не був. - Саша накрила своєю іншою рукою його. - Аби батько сильно не злився коли я з'явлюсь вдома. 

- Хочеш я поїду з тобою. Поговорю з ним, може вдасться вмовити…

- Ні. Я сама… щось вигадаю. 

Саша не хотіла вплутувати в свої проблеми Олега, в якого їх і без неї мабуть вистачало. Дівчина хотіла якось обдурити батька, забрати паспорт, втекти з дому щоб вийти заміж і ніколи більше не з'являтися в тій золотій клітці в якій виросла. Тим паче, що її там нічого не тримало.

А чи вдасться їй втілити свій план в життя? План, який був ще сирим і не досконалим. 

- Як гадаєш, сказати батьку про те, що мене викрали чи вигадати щось інше?...