Метист. Бандит для нареченої - Влада Калина

- Я кохаю тебе, - повторила. Мружучись, притискаючись до його торсу, завмирала. Не відштовхувала, не злилася, не кричала… Саша мовчки навіть не рухаючись чекала поки бандит стисне її у своїх обіймах. Вона так чекала цього.

 - Знаєш, - бандит розвернувся так, щоб бути навпроти, а Саша схопила його щоб не пішов і продовжувала тримати за лікоть неначе боялася, що він зникне, втече, випарується, змиється. - Я давно заборонив собі кохати когось, тим паче дівок з вищого світу.

Олександра дивилася на Олега з жахом в очах, чекаючи тих страшних слів, які вже придумала в своїй голові. Весь час (ці два дні), що вони були разом в цій хаті, хлопець не хотів бути з нею в плані сексу. Тепер все зрозуміло - він не хотів нікого кохати. І мабуть зараз знову пошле її лісом, тим паче, що далеко йти не доведеться - ліс поруч. Жах!

Саша глядила Метиста по руці до плеча. Вона хотіла дати йому зрозуміти, що не хоче бути без нього і мабуть вже й не зможе. 

- Ні, - кинулася в обійми обхопивши його за шию. - Я не хочу це чути. - Наступила тиша в якій було чути їх дихання та серцебиття. - Краще не кажи мені нічого. Хай буде так як є. Боже, - їй хотілося плакати і проклинати Світ за те, що не кохана. За те, що так і не змогла підкорити серце свого Олега за ті дні в цій хаті.

Метист повернув голову щоб мати змогу губами торкнутися її скроні. Він проводив рукою по волоссю дівчини, щоб не заважало. Теплий подих хлопця малював лінію від її скроні до вуха. 

- Не казати, що кохаю тебе?

- Що?! - Саша тільки но підняла голову як він наблизився і їх губи торкнулися. Його теплі губи, які ніяк не нагадували того дурнуватого слимака були ніжні, теплі і такі бажані.

Та, ну до біса!

Зараз не до слимака! 

Його тіло, сильне і міцне, притискалося до Саши. Дівчина відчула збудження бандита. Вона і сама була готова на все.

- Я заборонив собі кохати. Але коли вперше побачив тебе в тому лімізині… Здався. Здався в полон твоїй красі, а зараз і твоїй доброті. - Знову припав до її губ.

- Ти насправді кохаєш мене? - перервала поцілунок. Вони хотіли і говорити і цілуватися, і не виходило робити все це одночасно. Олександра все ще не вірила його словам. Це ніби жарт.

- Не віриш, що я вмію кохати? - відповів він її ж словами, які дівчина кричала йому під час їх сварки.

- Вірю. Більше того, я довіряю тобі як нікому. - Знову поцілувала. - Я довіряю тобі своє життя. Ти мій. І завжди був моїм.

- Але в мене немає мільйонів як в твого Петра. Що я можу тобі дати, якщо…

- Цсссс, - приклала палець до його роту. - Кохання за гроші не купиш. Цього невзмозі зробити навіть Петро. Правда?

- Правда. Бісова правда. - Засміявся хлопець, вперше за сьогодні. Він це точно знав. Та, що там кохання, ні щастя, ні поваги, ні здоров'я за гроші не купиш. - Мені аж не віриться в те, що зараз відбувається, - прошепотів Метист. І здається іскри щастя почали знову народжуватися в його погляді.

- Посміхайся частіше. Ти такий красивий… коханий.

- Як ти сказала?

- Коханий.

- Чорт, здається мені приємно це слухати. Особливо, якщо це кажеш ти.

- А мені приємно це тобі казати. Я така щаслива не зважаючи на те, що сьогодні сталося з тими бандюками. Ти залишишся? - чекала відповіді з завмиранням серця. - Не підеш закопувати тіла? - Саша відчувала жар його погляду який говорив про те, що нікуди він вже не піде. Це точно! Він кохав її, хотів її, і давав зрозуміти, що цього разу все станеться між ними.

По тілу Олександри пробігали мурашки, як тільки вона уявляла, що сьогодні її Олег буде по-справжньому торкатися її тіла. Буде кохати, цілувати, пестити. 

- Олег, - прошепотіла Саша. Їй подобалось називати його ім'я. - Олег. Коханий. 

- Кохана, - Метист зловив себе на думці, що вперше назвав Олександру коханою. І мабуть крім неї на це слово з його губ ніхто більше не заслуговує.

Бандит прикрив її рота поцілунком проштовхуючи свого язика, насолоджуючись солодким смаком.

Він підняв її за зад так, що ноги дівчини обхопили його широкі стегна. Метист поніс Сашу до ліжка, а дівчина була і не проти. Дуже не проти.

Олег був трохи напруженим, але водночас виглядав хижим, сексуальним красунчиком, який звісно ж знав що робить.

Олександрі навіть не вірилося, що цей досвідчений парубок більше не відшиває її, більше не проганяє. Він одним тільки своїм поглядом може довести до оргазму, якого в Саши ще ніколи не було. Але… здається це можна виправити… і не раз…

***

‍‌‌‌‌‌‌‌‌‌Скільки часу вони пролежали в обіймах один одного - не знали. Той час ніби зупинився. Принаймні дуже хотілося щоб це було так. 

Олександра була втомлена після всіх цих подій але чомусь заснути так і не змогла. Їй весь час здавалося, що коли вона прокинеться то Метиста поруч не буде. Він зникне, розвіється як дим. Тож спати боялася. Так хотілося, щоб її Олег нікуди не зникав.

- Спиш? - від його глибоко баритона в Саши всередині все стиснулося. Вона лежала на торсі Метиста і… ні, не спала. Слухала, як б'ється серце хлопця.

- Ні, - ледь чутно відповіла. 

- Вийдеш за мене? - голос Олега вкотре порушив тишу і спокій душі Олександри. Вона… Вона не очікувала такого запитання, точніше такої пропозиції тож на її обличчі з'явився страх. Страх того, що батько нізащо на світі не погодиться на цей шлюб. А так хотілося. Їй дуже хотілося, щоб Олег став її чоловіком. 

- Чому мовчиш? Думаєш, як це інтелігентно мене послати? - хлопець обійняв її сильніше притискаючи до себе обома руками і поцілував у вухо. - То, що… вийдеш? 

- Ти не зобов'язаний одружуватися на мені через те, що між нами сталося. 

" Що вона верзе? Фігню якусь! " 

- Ти думаєш, що я пропоную тобі одружитися через те, що става твоїм першим? - Олег злегка відсторонився від дівчини намагаючись роздивитися її обличчя, точніше реакцію на все це. Так як Саша лежала на його плечі, то їй довелося підняти голову. Страх в очах нікуди не дівся. Але чому страх?