Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

На вулиці поступово тьмяніло. Сонце сховалося за хмари, тому довелося  увімкнути світло в кабінеті, аби краще бачити. До кінця робочого дня залишилось не так багато — лише один клієнт. Хотілося швидше закінчити, але я розуміла, що відвідувачі бувають різні. Розмова з деякими могла зайняти пів години, а з іншими потрібно було говорити декілька годин підряд. Тому я нічого не загадувала наперед.

Коли підійшов час прийому, двері відчинилися, впускаючи до кабінету молоду дівчину з чорним волоссям. Щось всередині мене потягнулося до неї, відчуваючи рідну магію. Коли ми привіталися і розібралися з документами, я поспішила дізнатися, що ж привело сюди Тайру.

— В мене дуже специфічна магія, яка не дає мені спокійно працювати. І я, чесно кажучи, не знаю, що з нею робити, — дівчина втомлено вперлась лобом в переплетені пальці й продовжила. — Мої побажання, сказані на нервах, хаотичним чином здійснюються. Навіть якщо я лише думаю про них.

— Уявляю, як вам весело живеться...Але ми не обираємо свою магію. Я не зможу її заблокувати вам, — розвела руками. — Все, що я можу вам порадити — старайтесь бажати щось хороше.

— Ось тут і проблема. Мені в спадок дістався кол-центр, але, щоб я могла юридично володіти ним, мені потрібно пропрацювати там пів року. При чому на викликах! І я правда старалася зі всіх сил контролювати себе, але деякі клієнти ну просто унікальні!

— Розкажіть мені про них. Можливо не все так погано?

— Думаєте? Мені вчора трапився один інкуб, який хотів замовити собі п'ять пар стрінгів. Але він зовсім не орієнтувався у розмірах і прислав свій голий зад, аби я йому допомогла обрати! — картинка перед моїми очима візуалізувалася дуже яскраво. Настільки, що я розсміялася. Тайра подивилась на мене втомленим поглядом і похилитала головою. — Це ще що. Виявилося, що ті, які підходили йому по талії, були завеликі...ну ви розумієте де... І я, через пів години каторги, не витримала й побажала йому мати підходящий розмір.

— І як? — посміхнулася, ледь стримуючи сміх. Це ж треба було так ощасливити інкуба. — Дуже зрадів?

— Не те слово. Він планомірно дзвонив на лінію підтримки й просив магічні стрінги з ефектом збільшення хазяйства, — очі Тайри видавали крайню ступінь втоми, нерозуміння і німого питання «За що це мені?». — Коли цей збоченець передзвонив всім нелюдям на вхідній лінії, мене мої колеги готові були вбити. А оператор не витримав і вимкнувши мікрофон, мовив, що із задоволенням підвішає його за причинне місце, аби воно витягнулося до потрібних розмірів. А поряд підвішає ще й того, хто сказав, що в них є такі стрінги в асортименті.

— Тільки не кажіть, що вам сподобалася його ідея і зараз якийсь нещасний інкуб висить на люстрі у своєму домі! — непокоїлась я, придумуючи, яким же чином він міг би потрапити в таку ситуацію. Магія ж іноді змінювала долю так, аби сказане стало реальністю. Хоча, якщо це неможливо було зробити, то вона  діяла моментально проявляючись.

— Ідея сподобалася. І ви б знали яких зусиль мені коштувало не побажати цього! Я досі не розумію, як стрималася!

— Робота в кол-центрі точно не була розрахована на вашу особливість. І часто виникають такі ситуації? — поцікавилася, перебираючи між пальців магкам.

— Надто часто. І хоч я  довгий час живу з таким побічним ефектом, але ця робота просто жах! — буркотіла Тайра Колм із беземоційним лицем. Мабудь, роки з такою магією навчили її спокійніше сприймати стресові ситуації. — Якби не величезний кредит, залишений через лікування мами, я б пішла звідти й не згадувала б. Але мені конче необхідні ці гроші.

— Ясно...А ви не пробували переносити ваш гнів не на клієнтів, а на їх замовлення? — запитала, піднімаючись зі свого місця та прямуючи до шафи. Знайшовши потрібне, сіла назад. — Наприклад, якби ви сказали «Та щоб у тебе труси зменшились на розмір», клієнт просто подумав би, що вони йому підійшли.

— Не думала...— протягнула недовірливо Тайра, задумавшись про альтернативний спосіб розв'язання проблеми. — Але хіба до всього можна підібрати таку заміну?

— А ви згадайте останні випадки ваших зривів і давайте знайдемо вихід із них. Я то дам вам з собою заспокійливого зілля, але ви ж розумієте, що проблема в сприйнятті. Завжди буде те, що попри спокій зможе вас бісити.

— І то правда...Давайте... — подумавши декілька хвилин, вона поправила своє волосся і почала говорити, — Якось в нас замовили дорогущі парфуми і закатали скандал, що вони підроблені. Я вже все перевірила: і код, і тиснення, і кольори! А вона до мене матом і шахрайкою кликала.

— І чого ви їй побажали? Щоб нюх прорізався?

— Ні...— зніяковіла дівчина. На щокастому лиці відобразився сором, хоча я не могла звинувачувати Тайру. Працювати з людьми завжди було важко. — Щоб прозріла і побачила знак якості. Зір то в неї став набагато кращим, але розуму не додалося. Вона дзвонила ще декілька разів.

— У цьому випадку можна було сказати «Щоб ти ці парфуми чула кругом», — на лиці Тайри виднівся докір. — І не дивіться на мене так. Навіть ваша магія має певний час дії. А так би вона більше ніколи не сумнівалась би в якості продукції.

— І вам не шкода її? — перепитала Тайра.

— Чому я маю шкодувати тих, хто шукає на кому б їм зірватися? — хмикнула. — В нашому дурному світі усе зав'язано між собою. Якщо одна істота зривається на іншій, то кінець кінцем страждає від цього хтось, хто взагалі не мав ніякого відношення до них. Агресія передається, як простуда. І тим, хто навмисно провокує, варто відчути на своєму прикладі наскільки вона пагубна. Вам так не здається?

— Добро на добро, зло на зло. Так. Основний закон відьом. Я пам'ятаю.

— Тоді що вас непокоїть?

— Я боюсь зірватися і наговорити того, що може зруйнувати чиєсь життя. Чогось невідворотного.

— А ви вірите в Інсанію? — раптово захотілося спитати. У відповідь на здивований погляд я поклала заспокійливе на стіл і продовжила думку. — До нещодавнього часу, я ніколи не задумувалася про долю і світовий порядок. Але останні події показали, що від мене мало що залежить. Довіртеся їй. Вона бажає всім щастя. Хоч і веде до нього дивними шляхами.