Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

Стрілки бабусиного годинника невпинно рухались вперед. Тепер я хоча б розуміла, чому він раптово замовчав. Моя доля за останні дні суттєво змінилася і продовжувала робити це й надалі. Втім, навряд чи він би мені дав слушну пораду за Інсанію.  Хотілось вірити, що Кай розібрався з Бейтоном і вечором поверне мені амулет, а то схоже, найближчим часом він мені дуже буде потрібен.

Черговий стук у двері віддався страхом по шкірі. Тому, коли я побачила спокійне лице Наріни, то від радості аж відкинулася на спинку крісла. Цього разу на сеанс прийшла саме вона, а не її чоловік. Тому, швидко привітавшись і увімкнувши магією магкам, ми почали говорити:

— Я хотіла просити вибачення за свого чоловіка. Навіть не уявляєте, наскільки мені соромно за те, що він прийшов до вас в кабінет і закотив скандал, — ніяковіла вовчиця, дивлячись в підлогу. — Навіть не думала, що він настільки втратить голову.

— Нічого страшного, — відповіла. Виходить, це й справді не Вольран. — Краще розкажіть, як ви повернулися до свого тіла? У вас все гаразд?

— Навіть не уявляєте наскільки! — зраділа жінка. Великі очі блищали чи то від щастя, чи то від хитрості.  І мені було цікаво, як же все пройшло. — Як тільки Вольран попав у моє тіло, в нього почались перейми! Ви собі не уявляєте,  як я відчувала себе в той момент!

— Раділи, що не ви мучаєтесь? — посміхнулась. Схваток я не пережила ще, але мені вистачало й місячних. З радістю помінялася б з кимось тілом, щоб не відчувати цього всього.

— Не те слово! У нас троє дітей, але до цього неможливо звикнути. Ба більше, цього разу він мучився якихось три години, а верещав так, ніби це катастрофа! Треба було бачити! Він майже на колінах благав лікаря дістати з нього дитину, але народжував все одно сам.

— Бідний лікар...— шкодувала я. Вольран напевно йому всі нерви з'їв. — Дуже довго народжували?

— Та швидко, але він після того поклявся, що сексом не буде займатись навіть під прицілом. І знаєте, я чомусь йому вірю.

— А далі що? — дивлячись, як Наріна розвалилася на дивані, я готувалася до ще однієї порції приємної помсти.

— О, мій коханий чоловік пішов спати, а через дві години його розбудила свекруха міцним ляпасом по лобі. І будила вона його кожен раз, як треба було годувати дитину. А ще зціджувати молоко! — сміялася вовчиця,—  Його мрія здійснилася!

— Яка ще мрія? — не зрозуміла я.

— Нащупатись досхочу грудей. Ви ще молоді, Елайно, але більшість чоловіків тільки про те і думають, як полапати жінку, — ділилась життєвою мудрістю Наріна. — І їм якось начхати чи болить вона, чи хочемо ми того. Запам'ятайте, пані Елайно. Обертні — це ще ті кобелини, помішані на спарюванні.

— Добре...запам'ятаю...— зніяковіла. Думати, що всі чоловіки однакові якось не хотілось, тому я поспішила розпитати клієнтку, що ж було далі. А чим все закінчилося?

— Солодким відчуттям помсти! Уявіть собі ситуацію. Вольран годує малюка, готує їсти близнюкам в школу, поки я замість нього сиджу в офісі. І в цей момент діти футбольним м'ячем розбивають величезну плазму на стіні, а потім від рикошету падає ваза і тарілки. Поки він збирає скло, малюк закакався, а дітей від цього запаху знудило прямо на диван. — Я слухала цю спокійну розповідь і розуміла, що для Наріни цей дурдом був звичайною справою. Свята...кхм ...святі носочки, щоб я завела дитину? Та ні за що. — І от я сиджу в офісі, і він до мене дзвонить в істериці. Слізно просить вибачення та вперемішку жаліється на малих. Каже, що божеволіє і не розуміє, як я витримувала весь цей час. На фоні кричить немовля, сміються близнята і матюкається свекруха, поки прибирає весь цей дурдом.

— Я б напевно теж щиро каялась після такого. Можливо, навіть повірила б в усіх богів...— від однієї думки, що я потрапила б в таку ситуацію, ставало лячно. Тут би з меблями розібратися, а про дітей взагалі мовчу. — А як Вольран зараз себе поводить з вами?

— Як ідеальний чоловік. Не повірите, приніс мені вчора ввечері букет квітів і оберемок м'яса. Приготував вечерю і дресував шибеників, поки я вкладала немовля. — Наріна мрійливо дивилась на стелю, про щось згадуючи. На її лиці з'явилася тепла посмішка. — А ще ми вирішили нарешті зробити ремонт.  

— Це чудово. Я рада, що мій засіб допоміг вам. Якщо Вольран знову забуде, як важко бути жінкою, заходьте — я нагадаю знов.

— Та ні, думаю це надовго. Тому, я хотіла б подякувати вам.

Вовчиця відчинила двері в кабінет і дістала невелику картину. На ній був зображений водоспад, який виходив за межі рамки та спадав аж на підлогу. Це була гарна ілюзія. Я навіть чула шум води.

— Дякую вам за все. Гарного дня, пані Мортал.

Наріна вручила мені подарунок і пішла додому. Недовго думаючи, я скинула взуття та обережно забралась на диван, прикріплюючи картину магією.

— І ти туди ж? — забурчало під мною, поки я старалась рівно закріпити витвір мистецтва.  — Дякую, що хоч без підборів. Не уявляєш, як мені не вистачає когось, хто б зрозумів всю важкість мого життя...

— Не буркочи, Лорі. Я ж не винна, що така маленька. Подивись на ситуацію з іншого боку. Ти для мене міцна опора, яка може витримати навіть мій дурнуватий характер, — підбадьорювала диван, взуваючись. — А про розуміння...Ну хочеш, я переселю до тебе одну дуже балакучу софу, яка знається на чоловіках?

— Ти що, оживила її спеціально для мене??? — зрадів диван так, що мені аж незручно стало.

— Та ні. Скоріше сама доля вас звела. Так що не перебирай. Буде тобі компанія...

Святі носочки, це ж якщо кожному ожившому предмету по парі оживляти, можна здуріти! А якщо ще й характерами не зійдуться, що, іншого оживляти? А якщо посваряться? І добре ще диван, софу притащу і все в них буде добре. А що робити з люстрою в Алана? Дві люстри в одній кімнаті в прямому сенсі осліплять всіх. Це тільки в сусідній кімнаті хіба що оживляти. Але ж тоді вони майже не бачитимуть один одного. Ось тобі та відносити на відстані.