Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Не позбавляй мене радості зробити нареченій подарунок! - лісник стрільнув поглядом і поцілував долоню, яку Стьопка відразу відібрала.
-Пардон за нескромне питання, банальна цікавість.
-Давай...
-Чим нині заробляють на життя носії земної стихії? Браконьєриш? - підколола Стьопка.
-Не вгадала, - анітрохи не образився лісник, - я - програміст.
-Фікс твою траблу! - підстрибнула жінка, - не вірю!
-Чому це? - зігнув свою кущисту брову лісник.
-Я теж програміст! Була… - раптом засумувала жінка, згадавши, як давно не відчиняла комп'ютер, - Напевно, років сто, до комп’ютеру не підходила.
-Колишніх програмістів не буває!
-Як моряків?
-Як спец призначенців! - усміхнувся Гор, дивлячись у монітор, - дивись, нарив я нашого нового знайомого! - і він повернув до неї ноутбука, - схожий?
З екрану комп'ютера на Стьопку дивилася істота, справді схожа на того, хто напав на неї. Хіба що палаючі очі на малюнку не виражали тієї ненависті, з якою дивився той.
-Так, наче, він... - здивувалася, - а опис є?
-Так. Ось, слухай… – лісник почав читати текст під зображенням, – Хапун - персонаж слов'янської міфології, зла істота, викрадач… – Гор осікся і подивився з тривогою на жінку.
-Ой...
-Невидимий для всіх окрім тварин, дітей і тих, кого обрав у жертву…
-М-мамо… - від холодку, що куснув шкіру між лопаток, Стьопка здригнулася і послала Гору погляд сповнений страху, - він… мене вкрасти хотів?
-Якщо написаному тут можна вірити, - відповів чоловік, насупившись пуще колишнього.
-Добре, читай, що там ще?
-Виглядає як немічний старий, в обірваному солдатському одязі...
-Точно, він!
-Впізнати можна по різкому запаху вогкості та тліну. Крадуть людей або істот зі слабкою магією і продають у рабство у сородичних світах. Віддають перевагу жінкам, оскільки ті не можуть дати відсіч. Продають їх для... Ах ти ж, сука, знайду, уб'ю! - Гор закрив кришку ноутбука і схопився на ноги, перекинувши крісло.
-Що там? - прошепотіла Стьопка, - Для чого продають?
Гор міряв кімнату кроками, стискаючи-розтискаючи кулаки. Він виглядав так, ніби готовий на вбивство прямо у цю хвилину.
-Г-гор… ти мене лякаєш… навіщо продають?
-А ти здогадайся! - він зупинився і, схилившись до неї, обхопив за плечі, - Навіщо куплять у рабство жінку?
-П-прибирати? Г-готувати? - зробила жалюгідну спробу здогадатися Стьопка.
-Гарну жінку! – уточнив Гор.
-М-мамо... у бордель, чи що?
-Мабуть, якщо у рабство, то для чийогось одноосібного користування, хоча...
-Жований торт! - вилаялася Степанія, - то він мене для трахалок вкрасти хотів? - і очі у неї стали великі-великі і круглі-круглі.
-Стєш, ти тільки нічого не бійся, ми тебе ні на хвилину не залишимо, якщо треба чергування організуємо... ти чого? - осікся чоловік, коли Стьопка раптом зареготала, відкинувшись на стільці.
-І-іро-нія д-долі, - промовила крізь сміх, - я дивлюся мені у будь-якому випадку загрожує активна статева діяльність у найближчі часі...
-Стєш...
-Н-нічого-нічого, це, нервове... - істерика перейшла у ридання і Стьопка впала в обійми чоловіка.
Гор підняв жінку на руки і знову кудись поніс. Потім поклав на ліжко у вже знайомій кімнаті, сів навпочіпки, погладив по заплаканому обличчю і сказав:
-Я принесу тобі чаю з м'ятою, хочеш?
-Я боюсь…
-Ось, з тобою рикой посидить, я всього на одну хвилину, добре? - погляд лісника був до того стривоженим, що Стьопка випустила зі сталевої хватки його майку і сказала:
-Гаразд…
Чоловік повернувся дуже швидко із чашкою гарячого ароматного чаю. Поки Стьопка пила його маленькими ковтками, розмірковував уголос.
-Я гадаю, та тварюка чатувала на тебе біля дубу, а рикой на нього напав. Від страху і несподіванки потвора спробувала сховатися у сородичному світі, не очікуючи, що рикой настільки сильний. Молодець, малюк! - похвалив Гор «котика», погладивши по голові, - не з тим він зв'язався, так? – рикой голосно замуркотів у відповідь на похвалу.
-І що, - спитала Стьопка, - більше тижня вони разом просиділи на тому дереві?
-Шкода, наш малюк не вміє говорити. Але, мабуть, так і було.
-Невже він такий страшний? – Стьопка перевела погляд на милого «котика», - на вигляд кошенятко…
