Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
«Лучче з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати»
Від удару Свирянка впала на землю, а істота вчепилася у куртку лісника і смикнула вгору. Стьопка заверещала, почала брикатися, від чого куртка зісковзнула з неї. Істота звалилася на землю, тримаючи у руках-лапах чорну куртку. Тієї ж миті зверху стрибнув ведмідь.
Степанія, продовжуючи кричати не своїм голосом, розвернулась на спину і встигла побачити, як кудлата істота вирвалася з лап ведмедя, стрибнула на сусіднє дерево, з нього ще на одне і зникла у темряві.
Перелякана жінка затулила обличчя руками і заплакала. Ведмідь одразу опинився поруч, підняв її з землі і притиснув до себе. Ридаючи на його грудях вона відчула, як їй в руки тицьнувся теплий рикой. Притиснувши його до себе, вона заплакала ще дужче.
Потім її довго кудись несли.
Навколо стало світліше і потеплішало. Заспокоївшись трохи, Стьопка відірвала обличчя від кудлатих грудей і подивилася на всі боки. Вони були в лісі лісника, вона відразу згадала той особливий запах сосен і свіже, ні з чим не порівнянне, повітря.
Перевела погляд на чоловіка і здивувалася. Гор ніс її на руках у частково ведмежому тілі.
-Що так дивишся? - усміхнувся він їй, - нести тебе легше в людському тілі, але без одягу холодно.
-Т-ти і так можеш? - здивувалася вона, - наче шкуру надів...
-Вже можу, роки тренувань. Ти як?
-Н-нічого...
-Доброго?
-Н-не знаю поки.
-Добре, ми вже прийшли. Нічого не бійся.
-Н-не боюся, - прошепотіла вона і знову сховала обличчя у кудлатих грудях.
Будинок Гора зустрів теплом і затишком, як і минулого разу.
Лісник посадив жінку у крісло і пішов вдягатися. Стьопка знайшла у себе на грудях рикоя, який пригрівся та заснув, і ласкаво погладила його. «Котик» розплющив очі і жалібно нявкнув, дивлячись на неї хворим поглядом.
-Гор, мій котик, напевно, поранений, - розповіла вона ліснику, коли він повернувся, вже повністю одягнений.
-Дай його мені! - чоловік взяв рикоя, уважно оглянув його і сказав, - у нього немає пошкоджень, просто дуже слабкий, швидше за все з голоду. Скільки його не було?
-Днів десять...
-Просто зголоднів. Зараз підгодуємо і буде, як новенький!
-Що це було? - запитала Свирянка.
Вони сиділи на кухні лісника та пили каву з великих кухлів. Під столом біля ніг жінки гриз шматок м'яса рудий вихованець.
-Я не встиг роздивитись. Побачив тварюку, тільки коли відпустив звіра на волю, - невдоволено відповів Гор, - шкода, упустив! Сильно налякав?
-Налякав, так… Але він до мене не доторкнувся. Схопив за твою куртку, - скривилася від спогадів Степанія, - але дивився так страшно, наче пиляв очима.
-Знайду, витягну його лупалки, не хвилюйся, кохана! – від ніжності, що пролунала в голосі Гора, стало трохи легше. Вона сьорбнула ще ковток обпалюючого напою і сказала, замислившись:
-Я, здається, бачила ту істоту в книзі, яку Микола подарував… Але забула, як та потвора називалася. На ньому була пошматована солдатська форма, тобі не здалося?
-Кажу ж, не розгледів, - повторив похмуро, - але смерділо від нього нестерпно.
-Гноєм? Як від двоєдушників?
-Ні. Гниллю, тліном…
«На бідного Хому і дерево пада»
-Згадала! - закричала Стьопка, коли лісник повернувся з вулиці, куди виводив рикоя по нужді, - я згадала, як у книзі Миколи та тварюка називалася!
-І як? – зацікавився Гор.
-Чи то хапуга, чи хапун. Зателефонуй мамі, може вона знає щось про таких?
-Ай, не хочу, - скривився чоловік, - зараз в інеті глянемо!
-А чому так? І тебе дістала?
-Угу...
-А чого хоче?
-Ідеальності вона хоче, - відповів Гор, - пішли до кабінету, пошукаємо…
Кабінетом голосно називався кут у вітальні, обладнаний дерев'яною стільницею на ланцюгу, прикрученому до стельових балок, на якому розміщувалися сучасні гаджети, у вигляді крутого ноутбука та принтера.
-Ще скажи у тебе тут інет по оптоволокну...
-Не повіриш, мобільний!
-Та ну! У магічному лісі?
-Сама побачиш! - вони розмістилися за столом і Гор відкрив ноутбук.
-Кльово, мак, я теж такий хочу... - сказала Стьопка мрійливо, погладивши відкушене яблучко на кришці.
-Без проблем, куплю! – одразу обізвався лісник.
-Ні-ні-ні! - вигукнула Свирянка, - я не подарунки випрошую, ти що! Я й сама можу!
