Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Вона не бреше, Стєш, - пролунав голос Гора. Він повернувся і стояв, привалившись до одвірка. Погляд його до дивного був байдужим, - Катерина ніколи раніше тут не була.

Побачивши чоловіка, красуня, замість того, щоб зрадіти, злякано верескнула і втиснулася у ліжко. Стьопка насупилась, нічого не розуміючи.

-Добре, підемо вийдемо! - сказала вона Гору, - а ти, вдягнись!

-Це справа рук водяника! - сказав лісник, коли вони сіли в крісла біля каміна, - це він підсунув їй приворот і привів до мого будинку.

-Що? Чому це одразу Мітя винен? – кинулась на захист Стьопка.

-А більше нікому, Стєшо, - голос і погляд Гора все ще був до дивного байдуже холодним, - сюди дорогу знає мати, син і він. Ну і самі мешканці лісу, звісно. З твого світу – більше ніхто… Він хотів нас посварити за прикладом свого діда! – його обвинувальні слова зривалися з губ повільно, з розстановкою, наче чоловікові було байдуже. «Мабуть зілля випив надто багато!» - подумала Стьопка, - і Катерина з доброї волі ніколи більше не наблизилася би до мене.

-Звідки така впевненість?

-Я дещо зробив. Щоб виключити зазіхання, так би мовити… Та й щоб вона більше носа до тебе не пхала.

-І що ж це?

Лісник зітхнув. Йому не хотілося про це говорити.

-У ведмедів-перевертнів дуже активне статеве життя.

-Прямо, рада за вас! – хмикнула жінка.

-Не єхидничай, я не домовив! Справа у тому, коли самець із самкою у спарці…

-У чому-чому?

-Ну... коли самець і самка знаходяться... у любовних відносинах, їхні тіла, як би налаштовані одне на одного, виділяють ферменти, від яких їм добре разом. Але настає момент, рано чи пізно, коли тяга слабшає. І тоді від партнера починає… вивертати. Він і пахне погано, і на смак неприємний. Слинні залози виділяють особливий секрет, який перериває зв'язок. І все, пара розпадається без будь-яких образ і скандалів.

-Нічого собі, вау! - присвиснула Степанія, - Як зручно! У тебе теж виділяється цей секрет?

-У мене все інакше, адже я з ведмедицями у зв'язки не вступаю, а жіночі тіла секрету не виділяють.

-І? А стій, я зрозуміла! Ти хочеш сказати, що твої численні «телиці» через якийсь час самі від тебе втікали? Ти як би не проти ще з ними зустрічатися, а їм уже все, занудило?

-Грубо, але нехай буде так.

-Але, якщо Катюха притяглася до мене з розбірками, значить їй від тебе поки… не смерділо?

-Правильно. Але є один нюанс. Я не простий ведмідь-оборотник, я - лісник…

-І що це означає?

-Все просто. У мене цей секрет виділяється за бажанням.

-Ні, ну це ж треба! - Стьопка аж підстрибнула в кріслі, - мені би такі вміння... Ти просто щасливчик, Гор! Одна підлянка у твоєму житті – я на шляху з цим ритуалом зустрілася! Так би до самої смерті псував дівчат! Набридла - плюнув, причому в прямому розумінні, а сам до іншої! Ні ревнощів тобі, ні скандалів! Мрія!

-Не зовсім так, звісно. Ми не плюємось. Достатньо поцілунку… - і лісник опустив очі на підлогу.

-Ага... тобто ти біля мого порогу поцілував Катерину?

-Так, вибач, Стєш, але іншого способу її віднадити не було, - його вибачення  і байдужий тон абсолютно не поєднувалися і звучали зовсім нещиро. Степанії довелося нагадати собі, що він такий через передозування зілля.

-А знаєш, Гор… я не серджуся, - сказала вона.

-Так? - він таки відклеїв погляд від полових дощок, - не ревнуєш мене, нітрохи?

-Десь у глибині душі, можливо. Але чи маю я право на ревнощі, коли у самої, окрім Нестора, ще шестеро?

-Якого ще Нестора? – не зрозумів чоловік.

-Забий! Приказка така, здається від Лукерії почула. Але це не означає, звичайно, що мені однаково з ким ти. Від природи я - власниця. Так що навіть не уявляю, як ми всі співіснуватимемо.

-Я вже казав тобі. Після обряду ми залишимося з тобою удвох, не буде ніякої «чудової сімки»!

-Надто ти самовпевнений, ти про це знаєш? - Стьопка скривилася, - Це - дратує! Ти не забув, що решта теж до мене щось відчувають? І я теж… можу до когось прикипіти, - вона згадала Мітю і в серці кольнуло теплим промінцем, - тож, давай цю тему закриємо.

-Твоя симпатія залишиться незмінною навіть після того, що зробив водяник? – лісник ніби думки прочитав.

-Я не вірю, це не Мітя!

-Добре, припустимо не він. Хто?

-Микола! Або матуся твоя! Та мало кому ти встиг насолити за життя, характер, авжеж, не подарунок! Може ти ще у когось наречену вкрав і це помста?

-Нутром чую, що він! – не вгавав Гор.

-Ну і чуй, без доказів нікого звинувачувати не варто! Ось, до матусі сходи! Це вона тут зіллєварка, нехай згадає, кому феромончики продавала!