Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора - Ольга Обська

— Але якого біса це на мені?!

— Згадуй, кому останнім часом добряче насолив.

Кому Джозеф насолив? Та ніби нікому. Хіба що хтось із лаборантів його столичної лабораторії затаїв зло? Але ніхто з них на таке не наважився б. Серед них самогубців нема.

— У таких справах часто замішана жінка, — підказав Ян, у якому напрямку думати.

— Це малоймовірно. Я завжди добре розлучаюсь із жінками.

Це принципова позиція Джозефа. Стосунки не повинні залишати неприємний осад.

— Як гадаєш, якого виду пристріт?

Хотілося б Джозефу знати, яких саме напастей тепер чекати.

— Це точно не стосується здоров'я. Хоча твій організм активно бореться з міткою — звідси й запалення, проте, не бачу, щоб від неї була хоч найменша фізична шкода, — повторив Ян. — Скажу більше — енергетика цього новоутворення не відчувається такою вже негативною.

— Хіба пристріт буває не негативним?

— Не чув про таке, — погодився кузен. — Пристріт завжди націлений завдати шкоди.

І хто ж цей недоброзичливець? Найбільше мучило саме це питання. Якщо, звичайно, не брати до уваги головного — який вид пристріту на Джозефі? Йому дуже не хотілося втягувати у свою проблему сторонніх людей, але, схоже, без допомоги мага-проклятійника не обійтися.

— Навідаюсь завтра до знаючої людини.

Ян схвально кивнув:

— Тримай мене в курсі.

Він відійшов до секретера за папером, щоб виписати рецепт. І за хвилину Джозефу вручили аптечний бланк, поцяткований медичними термінами.