Наречена для боса - Астра Вєєр

Діана

Ми переглядаємося з Максимом і зриваємося одночасно рятувати становище.

- Навіщо ти мене обдурив? - я з докором.

- Не порушуєш нашу традицію? Як мені приємно, моя люба, - він хвалить мене.

За столом повисає мовчання.

У Ольги з келиха повз рота полилося.

Горинич просто закашлявся і на стіл навалився, щоб краще нас бачити.

Яка традиція? Що ти несеш? Очима йому кажу.

І наречений моргає, не знаючи, в чому він мене вже обдурив.

- У першу нашу спільну вечерю у мене вдома, - починаю видавлювати з себе хоч щось, - Я страшенно хвилювалася. Дуже нервувала, що не сподобаються мої страви Максиму, - повертаюся до боса і погладжую його по плечу, продовжуючи вигадувати: - Приготувала морепродукти за найкращим рецептом. І що ви думаєте?

Всі троє в шоці витріщилися на мене.

Ніхто думати не хотів.

- Він з'їв усю тарілку і ду-у-уже хвалив. Сказав, що я божественно готую. І якщо алергії з ним не сталося, то куди тоді моя вечеря поділася?

Деяким слухалося чудово, так би і сидів з розкритим ротом.

Доводиться боса штовхати під столом, тепер його черга нас рятувати.

- Пробач, Діано, - схаменувся той. - Я не хотів тебе образити, вечеря виглядала гарно,... але я її змив в унітаз.

Прибила б за це!

- Та нічого, зате буду знати. І головне, що ти тоді не отруївся, - повертаю нареченому турботу.

- Ну і потім я уникав подібного меню під час побачень, адже не знав, як зізнатися, - так Максим закінчує із з'ясуванням проблеми.

Горинич і Ольга все так само в шоці.

Невже не повірили?

Це через нього. Максим не вміє показувати каяття. Пробурчав собі під ніс, не те що я, завзято грала на емоціях.

- Ти щось зрозуміла? - дід Максима запитує у дочки.

- Ні, але дуже цікаво, - киває жінка на нас.

- Вперше чую, щоб Максим про щось переживав, для когось старався та переймався, - Горинич дивується і бороду чеше. - Діано, ти його ні з ким не переплутала?

- Як би я змогла? Серце не обдуриш, - укладаю голову на плече тому, хто ідеально потрапляє під описи діда.

- Чого ти? - Ольга звертається до Горинича. - Раніше Макс міг і черствіше бути. Все трапляється у перший раз. Я ось вірю, що у сина це нарешті сталося. Отже, не дарма я віднесла на індійську гору в жертву браслет від Картьє. І у них навіть традиції свої є, ти ж чув, - і питає у нас: - Про яку ви традиції говорили?

Ай!

Тепер бос мене схопив за стегно під столом і вимогливо пальцями стиснув. Ось як тепер помічниць викликають на допомогу. Та зрозуміла, зрозуміла я. Намагаюся скинути чоловічу руку з мого стегна, але вона нахабно не скидається.

— Це ж того... - от халепа, бос ляпнув, а мені тут варись. - Максим це вигадав. Одного разу сиділи в ресторані, поки принесли замовлення, ми передумали з вибором. Максима потягнуло на мою рибу, а мені його стейк захотілося спробувати.

- Замовити не могли ще, чи що? - вставив Горинич свій долар.

- Жадібним син ніколи не був, - підтвердила мама, з теплотою дивлячись на мене.

- Звичайно, ні. Максим марнотрат ще той.

- Ну що ти тільки про гроші?! - Максим перебиває діда. - Ми помінялися тарілками, багато сміялися. Той вечір прегарно пройшов. Наступного дня Діана запропонувала повторити, - скосився на мене любовно. - Потім я, потім вона, потім я, потім…

О боже, зупиніть його.

- Ми зрозуміли, зрозуміли, - його мама врятувала мої вуха.

Далі розмова понеслася у напрямок нашої спільної роботи. Брешу як не в себе, що не зізналася у відносинах з онуком боса, щоб прийти в корпорацію, як самий звичайний співробітник. І що з приходом Максима ми могли себе видати, та він попросив мене стати його помічницею, щоб бачитися частіше і не доводилося вигадувати в офісі привід.

- Але це на роботу не впливає. Я дуже намагаюся для боса створювати комфорт і порядок підтримувати. - А в цьому чиста правда, намагаюся, цінував би ще дехто.

Обтяжує мою брехню не тільки язик, який скоро відвалиться.

Нахабна рука Максима і не думала йти від стегна. Він ковзає по моїй шкірі подушечками пальців. Вище і вище до спідниці.

Дихалося мені насилу, говорилося з хвилюванням. Дотики Максима будили в мені сплеск неприборканих відчуттів. Нічим не виходило збити приємну слабкість внизу живота. Він наче дражнив. А я не могла відігнати, адже на мене дивилася Ольга, якраз в цей момент.

Сльозливу історію, як познайомилися, ми теж пройшли. Але я від себе додала, що Максим в аеропорту через мою валізу спіткнувся. Мені його там піднімати ще довелося, і це через нього я на літак запізнилася.

- Гадаю, вам зустрітися була сама доля, - Ольга, більше всіх з нас, задоволеною виявилася.

- І під ноги треба дивитися! З дитинства розсіяні, що Макс, що Назар. Дівчина даремно на квиток гроші витрачала.

Дід реагував суворо.

- Нічого, все на краще. Зате у весільну подорож полетять. Та ще налітаються. Адже так, Діаночко?

Ее-е…

Яка подорож?

До чого тут весілля, люди?

- Т-так, - обережно відповідаю і скоріше до склянки, воду пити. Щось гикавка напала від жаху.

- Звичайно, політаємо, - бадьоріше мене підтверджує фіктивний красунчик.

- А куди? - цікавість у мами і мою переплюне.

- На який-небудь острів до океану, - звучить, як між іншим. - Діана давно туди проситься.

Чого?

- Там зручніше дзен пізнавати, - пояснюю особисто для його мами, чого мене тягне туди.

Ом-м.

Залишалося ще стрибнути в позу лотоса.

На завершення вечора Горинич пускав з трубки дим, тицяючи пальцем в екран ноутбука. Ольга розписувала, що нам треба міняти по фен-шую. І я б могла радіти, що мама нареченого до мене поставилася добре, прийняла у коло своєї родини. Але замість того, докори сумління лізли, адже мені доводилося обманювати. Немає у мене справжнього нареченого. Тож, і звикати мені не слід.